1. Міфологічна казка про Псіхею

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

1. Міфологічна казка про Псіхею

Жили-були в одній країні цар і цариця. Були в них три дочки — незвичайні красуні. Хоч як милувала око врода двох старших, все-таки можна було досить легко знайти слово, для того щоб похвалити її, а краса наймолодшої дочки була настільки незрівнянна, така неперевершена, що людська мова виявилась надто бідною, щоб гідно її описати, тим паче прославити. Отож багато місцевих громадян і сила-силенна чужинців, яких цілими юрмами приваблювала чутка про небачене чудо, завмирали від подиву, вражені несказанною її красою. Вони прикладали праву руку до губ та, поклавши вказівний палець на витягнутий великий, вшановували її, неначе богиню, релігійними почестями. І вже по найближчих містах та по сусідніх країнах рознеслась вість, що богиня, яку породила лазурова моря глибінь і виплекали піняві хвилі, перебуває в гущі людській, щедро і повсюдно дарує свою ласку, або ж ще раз із нового сімені небесних світил вже не море, а — земля привела на світ другу Венеру у цвіті дівочої, незайманої краси.

Лука Джордано «ВШАНУВАННЯ ПСІХЕЇ ЛЮДЬМИ»

Таке переконання з кожним днем поширювалось усе більше й більше. Така чутка розійшлась по близьких островах і переважній частині материка, одне слово, майже по всіх країнах. З усіх усюд припливали юрми людей, яких не лякали ні далека дорога, ні морська глибина, щоб тільки глянути на знамените диво віку.  Свята богині проходили непоміченими, храми занепали, обряди пішли в забуття, статуї стояли не увінчані, остиглий попіл вкривав опустілі жертовники. Люди б’ють поклони перед дівчиною, в її людських рисах обличчя шанують велич могутньої богині. Коли вона вранці виходить з дому, їй приносять жертви, на її честь влаштовують бенкети, щоб здобути прихильність відсутньої богині Венери. Коли ж вона проходить вулицями, її супроводить натовп, закидаючи квітами та вінками.

Це надмірне перенесення божеських почестей на смертну дівчину сильно стривожило серце справжньої Венери. Та, не тямлячи себе від обурення, гнівно трясучи головою, хвилюючись, так розмовляла сама з собою:

— Що ж це воно виходить? Невже я, предковічна мати природи, начало стихій, кормителька всесвіту, Венера, маю розділяти із смертною дівчиною почесті, що на них заслуговує лише божество? Ім’я моє, яке сяє на небі, обливається брудом земним! Невже я можу змиритися з тим, щоб самозванка користалася із спільних зі мною жертвоприношень, щоб смертна дівчина мала мою подобу?  Навіть великий Юпітер надав мені перевагу за виняткову красу мою перед чарівними суперницями-богинями! Та хто б вона не була, нехай передчасно не радіє привласненням моїх почестей! Вона ще жалкуватиме, що в неї надприродна краса!

І от Венера кличе до себе свого крилатого сина, зухвалого пустуна, який нахабною поведінкою нехтує суспільними порядками; озброєний стрілами й полум’ям, бігає вночі по чужих домівках, розлучаючи повсюдно подружжя, безкарно коїть нечесні вчинки, а доброго ані крихітки не робить. Ось його, непогамовного і свавільного, веде в те місто й показує навіч Псіхею (таке було ім’я дівчини), розповідає докладно про хід змагання на першість у красі і, зітхаючи та тремтячи від, обурення, каже йому:

— Благаю тебе теплом материнської любові, приємними ранами від стріл твоїх, солодкими опіками від твого смолоскипа, відомсти нещадно за свою матір. Суворо покарай зухвалу кралю і зроби для мене, одне-однісіньке, передусім ось що: хай ця дівчина запалає палким коханням до найбіднішого чоловіка, позбавленого всілякої честі, маєтку і навіть самої безпеки, до такого злидаря, якому рівного немає у світі.

Аньоло Бронзино «ВЕНЕРА, КУПІДОН І САТИР»

Після цих слів Венера довго й міцно цілує сина напіввідкритими вустами, потім опиняється на поблизькому виступі берега, омиваному морськими хвилями.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*