7. Міфологічна казка про Псіхею

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

7. Міфологічна казка про Псіхею

Тим часом Псіхею у нічних розмовах так попереджав її незнайомий чоловік:

— Чи ти відчуваєш, на яку небезпеку наражаєш себе? Вже здалеку Доля готується до наступу і, якщо не будеш сторожко берегти себе, то скоро вона нападе на тебе зблизька. Ці підступні злюки з усіх сил готують тобі згубу: вони, головне, прагнуть намовити тебе глянути мені в обличчя. Якщо ж ти побачиш його, то, як я тебе вже не раз про це попереджав, тобі більше його не бачити. Отож якщо коли-небудь прийдуть ці дві відьми, сповнені лихих намірів,- а прийдуть вони безперечно,- не вдавайся з ними в розмову або, якщо ти через природжену простодушність і делікатність зробити цього не зумієш, то принаймні не слухай ніяких балачок про свого чоловіка й не відповідай їм на запитання. Знай, скоро наша сім’я збільшиться: оцей твій, що досі був дитячим, живіт містить у собі наше малятко, якщо мовчатимеш, воно буде божественним, якщо зрадиш таємницю — смертним.

Зраділа від такої вістки Псіхея: мов квітка, розцвіла в надії на божественне потомство, в долоні заплескала, славою майбутнього свого плоду запишалася. Нетерпляче лічить вона, як ідуть дні за днями, як минають місяці за місяцями; недосвідчена, дивується вона незвичному тягареві і поступовому збільшенню плодоносної утроби після нікчемного зачаття. А тим часом ці дві зарази, дві трикляті фурії, дихаючи гадючою отрутою, із злочинним поспіхом пливуть сюди на кораблях, вони вже зовсім близько. Тоді чоловік, який знову з’явився на короткий час, так напоумлював Псіхею:

— Надійшов останній день, вирішальна хвилина: лиходійна стать, кровожерний ворог, схопилася за зброю, рушила з місця, вишикувала свої шеренги, дала сигнал до бою; з оголеним мечем злочинні сестри твої націлюються на твоє горло. Ой лишенько, страшна небезпека загрожує нам, найсолодша моя Психеє! Змилуйся над собою, змилуйся наді мною і обачною стриманістю врятуй дім, чоловіка, саму себе й нашу дитинку від навислої загибелі. А цих злочинних жінок через їхню люту ненависть і зневажання кровного зв’язку тобі вже не годиться більше називати сестрами. Не вдивляйся і не слухай, коли вони, неначе сирени, з високого урвища сповнять гори своїми зловісними криками.

Йому відповідає Псіхея, перериваючи свої слова жалісливим схлипуванням:

— Наскільки я знаю, у тебе вже досить доказів моєї вірності й мовчазливості, та й на цей раз ти переконаєшся в моєму душевному гарті. Накажи тільки нашому Зефірові, щоб він виконав свій обов’язок; замість забороненого мені оглядання священного твого обличчя, дозволь мені лише побачитися із сестрами. Благаю тебе цими твоїми пахучими кучерями, що в’ються з усіх боків, твоїми ніжними, округлими й до моїх подібними щоками, твоїми грудьми, які пломеніють якимось таємничим жаром,- щоб я хоч у нашому немовляткові побачила обличчя твоє! Здійсни покірне прохання лякливої дружини: дозволь мені обійняти моїх сестер і розвесели душу вірної та відданої тобі Псіхеї. Вже ніколи не розпитуватиму про твоє обличчя, більше не буде гнітити мене нічний морок, бо обіймаю тебе, моє світло! — Зачарований цими словами й чулими обіймами, чоловік Псіхеї, витерши своїми кучерями сльози її, обіцяв задовольнити її волю і, поки засвітало,- зник.

Франсуа Едуар Піко «АМУР І ПСІХЕЯ»

А обидві сестри, що задумали підлу змову, не завітавши навіть до батьків, прямо з кораблів щодуху направляються до відомого вже урвиська. Не чекаючи, поки повіє вітерець і перенесе їх униз, вони стрімголов кидаються в безодню. Але Зефір, не забуваючи наказу свого володаря, підхопив їх, хоч і нерадо, на свою спину і м’яким леготом опустив на землю. Сестри, не гаючи часу, відразу ж, прожогом, вриваються в палац, обіймають свою жертву, лицемірно називають себе відданими їй сестрами і, під радісним виразом обличчя глибоко приховуючи мерзенний підступ, улесливо кажуть:

Карл Штайнхойзер «ПСІХЕЯ»

— Псіхеє, тепер ти вже не маленька дівчинка, як була раніше, а сама незабаром станеш матір’ю. Чи знаєш ти, скільки добра ти носиш для нас в утробі своїй? Якою радістю порадуєш нашу сім’ю! Ох, які то ми невимовно щасливі, що будемо охоче няньчити твою золоту дитинку. Та якщо вона, як слід сподіватися, красою своєю буде схожа на батьків, то це народиться справжнісінький Купідон!

Ось такою облудною ніжністю сестри поволі здобувають прихильність Псіхеї. Коли вони, втомлені дорогою, відпочили у кріслах і освіжилися теплою купіллю, Псіхея частує їх щиросердо в їдальні дивними й розкішними стравами та закусками. Велить кіфарі грати — звучать струни її, велить озватися флейті — флейта грає, велить співати хорам, і хори співають. Ці чарівні мелодії радували слухачок, хоч жодного музиканта не було видно. Але навіть м’який, ніжний і солодкий спів не утишив злоби злочинних жінок. Скеровуючи розмову у заздалегідь продуману підступну пастку, сестри обережно починають розпитувати, хто її чоловік, звідки він родом, чим займається. Тоді Псіхея при своїй надмірній наївності, не пам’ятаючи, що сказала їм раніше, вигадує нові небилиці: каже, що її чоловік — уродженець сусідньої країни, він — відомий торговець, людина середніх літ, волосся в нього припорошене сивиною. Не вдаючись більше в розмову, вона знову щедро навантажує сестер багатими дарунками й випроводжає їх з допомогою вітру.

Коли лагідний подув Зефіра підняв сестер нагору, вони, вертаючись додому, так між собою перемовляються:

— Що можна сказати, сестро, про жахливу брехню цієї дурепи? Один раз її чоловік — юнак, лице якого ледь вкривається першим пушком, іншим разом — він уже людина середніх літ, волосся якого припорошене сивиною. Отже, хто врешті-решт цей чоловік, що за такий короткий її час встиг зістарітися? Не інакше, сестричко, що ця негідниця або верзе казна-що, або сама не знає, як виглядає її чоловік. Так чи інак, треба якомога скоріше позбавити її цих розкошів. Якщо ж вона справді не знає обличчя свого чоловіка, то, очевидно, вийшла заміж за якогось бога й бога носить в утробі своїй. Одне певне: її почнуть славити як матір божественної дитини — хай би я не дочекала цього! — я готова повіситись, міцний зашморг накинувши на шию. Отже, вертаймось поки що до наших батьків і вигадаймо хитру брехню для початку наступної розмови з Псіхеєю.

Розпалені гнівом, зверхньо порозмовлявши з батьками, після безсонної ночі рано-вранці біжать вони що є духу до урвища, а звідти з допомогою звичайного собі вітру швиденько спускаються вниз. Ледве витискаючи з очей своїх удавані сльози, так підступно промовляють до Псіхеї:

— Яка ти безтурботна! Сидиш собі, щаслива, не знаючи нічого про небезпеку, яка тобі загрожує, про лихо, яке нависло над тобою, а нам турбота про твоє щастя-долю не дає змоги навіть очей зімкнути, і тяжко мучимось твоєю бідою. Ми достовірно дізналися про це і співчуваємо тобі у горі твоєму і скорботі, не можемо затаїти від тебе, що з тобою спить потаємно вночі величезний змій, який звивається безліччю кілець, в шиї його замість крові плине згубна отрута, а паща його широко роззявлена й глибока. Згадай тепер віщування піфійського оракула(4), що пророкував тобі шлюб із диким страховиськом. До того ж багато селян, мисливців, що полюють в околиці, і місцевих жителів бачили, як він увечері повертається з жирування і купається на мілині у поблизькій річці.

Подейкують, що недовго він буде годувати тебе вишуканими стравами та ласощами, як тільки твоя вагітність досягне зрілості, він зжере тебе разом із жирним плодом. Тепер тобі самій вирішувати, чи послухати поради своїх сестер, що щиро вболівають за твій порятунок, і, врятувавшись, жити з нами осторонь від небезпеки, чи бути похованою в череві найогиднішого гада. Якщо тебе радує життя в цій сільській глушині, сповненій таємничих голосів, або тобі до вподоби потайні любощі в осоружних і страхітливих обіймах отруйного змія — то твоя справа; в усякому разі ми чесно виконали свій обов’язок, як і личить вірним сестрам.

Бідолашну Псіхею, простодушну і вразливу, жахом проймають оці лиховісні слова. Зовсім розгубившись, вона забула про перестороги свого чоловіка і власні обіцянки. Тремтячи всім тілом, смертельно бліда поринає в безодню горя і, затинаючись, ледве чутно відповідає сестрам:

— Ви, дорогі мої сестри, виявляєте, як і годиться, свою прив’язаність до мене, і, видно, правдою є те, що вам люди наговорили. Адже я, признаюсь, ніколи не бачила обличчя свого чоловіка, і взагалі мені невідомо, хто він такий і звідки, лише в темну ніч його голос чую і розмовляю з ним, а як він виглядає, так і не знаю. Мирюся з тим, що він уникає світла, і тому ладна повірити вашим словам, що він — якась потвора. Сам же постійно й суворо забороняв мені дивитись на нього й погрожував мені великим лихом, якщо я поцікавлюсь його обличчям. Якщо можете допомогти чим-небудь вашій сестрі, що опинилась у великій небезпеці, то зробіть це негайно, бо в противному разі дальша байдужість зведе нанівець ваші добрі наміри і своєчасну передбачливість.

Тоді сестри, коли розчинилися навстіж двері в незахищену душу Псіхеї, облишивши приховано хитрувата, відкрито оголивши мечі своєї злоби, накидаються на лякливу уяву дівчини.

Нарешті одна з них і каже:

— Кровна спорідненість із тобою спонукає нас знехтувати власною небезпекою, щоб тільки тебе врятувати; тож ми покажемо тобі єдино надійний шлях до порятунку, над яким ми довго-предовго думали. Візьми якнайгострішу бритву, підгостри її потягуванням по долоні, сховай потай у ложі своєму на тому боці, де звичайно лягаєш, потім візьми лампу, наповнену оливою, з яскравим полум’ям і прикрий її якимось горщиком.. Все це приготуй у якнайбільшій таємниці. Відтак, коли він приповзе, звиваючись, підніметься, як звичайно, на ложе, простягнеться і, подоланий першим сном, твердо засне, ти тихесенько встань з ложа і, ступаючи босоніж, навшпиньках, обережно зніми з лампи покривало з густої темряви і посвіти собі при славетному подвигу; сміливо підніми руку вгору з, двосічною зброєю і сильним ударом відрубай йому голову. Та й не забракне тобі нашої допомоги. Як тільки його вбивством врятуєш себе, ми, стривожені, умить сюди з’явимось, заберемо швиденько разом з тобою все це добро і законним шлюбом видамо тебе заміж за доброго чоловіка.

Від таких полум’яних слів вогонь, який вже палахкотів у серці Псіхеї, яскравіше загорівся. А сестри миттю покидають її, перейняті неабияким страхом, щоб не опинитись часом поблизу великого нещастя. Крилатий вітер піднімає їх, як звичайно, своїм подувом на вершину гори, звідки вони щодуху дають дряпака, сідають на кораблі й поспішно від’їжджають геть.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*