Апулей Люцій: «Міф про Амура і Психею»

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

Апулей Люцій: «Міф про Амура і Психею«

Психея народилася в царській сім’ї, була третьою, найкрасивішою донькою: люди вважали, ніби сама Венера зійшла на землю. І стали віддавати їй почесті, яких достойна лише богиня. Всюди опустіли храми, ніхто більше не звертався до богів. Єдиним богом стає Психея. Це викликало заздрість самої Венери і роз’ятрило її самолюбство. Вона вирішує помститися так, щоби Психея зненавиділа свою красу. Помста богині полягає в тому, що Амур викличе у Психеї почуття кохання до останнього із смертних, найнікчемнішої істоти. Отож Психея мимовільно стає супроти богині, занурюється у серйозні життєві ситуації, усвідомлює їх, стає психологічно визначеною.

Психея зачаровує людей своєю красою, але ніхто – ні царського роду, ні простого не просить її руки. Всі сприймають її як статую. Психея виступає аналогом Галатеї, створеної Пігмаліоном, статуї, яку оживляє Афродіта (Венера), не відчуваючи в ній суперниці. Психея ж є найбільшою суперницею для будь-якої богині, для будь-якого бога, адже вони відчувають, що самі є породженням її невичерпного духу. Несвідомо проектовані і уособлені психічні здатності зрештою знаходять своє належне місце – в людській душі.

Батько Психеї звертається до мілетського оракула, і через нього Аполлон повідомляє, що наречена матиме чоловіка «дикого і жорстокого», жахливого дракона, який облітає ефір, ранить усіх, спалює палким полум’ям. Цього дракона бояться навіть боги, на самого Юпітера і Стікса (підземну річку), він навіює жах.

Психею ведуть до високої скелі, де вона мусить чекати на свого чоловіка. «Ведіть мене і ставте на скелю, як було мені роковано. Поспішаю вступити в щасливий цей шлюб, поспішаю побачити благородного мого чоловіка. Чого відволікати, відтягувати прихід того, хто народжений всьому світові на погибель?».

Батьки Психеї віддали себе вічній ночі, а її, полохливу, тріпотну, заплакану, ніжний подув Зефіру переносить зі скелі у глибоку долину на лоно квітучого лугу. Психея бачить нерукотворний палац. Здається, ніби великий Юпітер створив ці чертоги небесні для спілкування зі смертними.

Глибокої ночі увійшов до Психеї таємничий її чоловік, зійшов на її ложе, дружиною своєю зробив і ще до схід сонця поспішно зник. Для слуху й дотику має Психея чоловіка, а не для зору. І бачити його вона не має права.

Амур радить Психеї не спілкуватися зі своїми сестрами: цим завдасть вона велику скорботу йому, а собі – вірну загибель. Тобто, душа, яка вже отримала фундаментальну визначеність, не може спілкуватись з тими душами, які такої визначеності не мають. Це буде деградація психічного, повернення його до первісного невизначеного стану.

Психея благає Амура, щоб він дозволив їй побачитись з сестрами, і він дозволяє. Але застерігає, щоб не робила спроб побачити його єство. Вдячна Психея називає свого чоловіка «медовенький мій, подружжя моє!» Психея виступає спочатку «чистою дошкою», і перше її визначення, перше пробудження до життя має еротичний зміст.

Сестри приходять у палац Психеї. Вона показує їм незчисленні свої багатства. Палац є уособленням визначеностей світу, який відкрився Психеї, коли вона отримала свою першу еротичну рису. Психіка отримала ціннісний аспект, отож і зовнішній світ став ціннісно визначеним. Заздрісні сестри хочуть позбавити Психею її багатства, провокують її побачити свого чоловіка, розкрити його таємницю. Амур знову застерігає дружину, щоб вона не слухала сестер, і не робила спроб його побачити. Амур відкриває таємницю – Психея носить у своєму череві дитину божественного походження. Вона ж сподівається, що через дитину Амура зможе уявити його власні риси.

Сестри мучаться від своєї невизначеності, вбогості і виношують у своєму серці нові плани злодійства. Вони з’являються до Психеї і заявляють, що її чоловік не бог, а змій, як це пророкував оракул Аполлона, що цей змій згодом з’їсть її разом з її плодом. Сестри радять Психеї позбутися чоловіка-змія: щойно він засне, запалити лампу і зарізати його бритвою.

Вагання Психеї щодо наміру вбити свого чоловіка є ваганням між визначеністю і невизначеністю, конструкцією психічного і його деструкцією. Душа прагне осягнути можливість виявленого світового багатства, виявленого через орган – душу, але сама душа виявляється вихідним пунктом для породження цього багатства. Побачити Амура – означає тепер нічого не бачити, адже все це поки є нічим, де будь-яке розрізнення неможливе. Це аналогічне діям біблійної Єви, яка зірвала яблуко з дерева пізнання, і її було вигнано з раю разом із чоловіком.

Амур благає заради щастя не відкривати завісу, за якою приховано сутність його образу. Визначеність Амура стосується конфліктної ситуації, в яку буде втягнуто людину і в якій вона буде тепер страждати. Чистий позитивний еротичний потяг розкриватиме свій другий бік – страждання від вічного поривання, вічної невдоволеності, недосягнутості, незбагненності.

Психея бере світильник і дивиться на прекрасного бога, його зброю. Стрілою ранить собі палець – виступають крапельки крові. Психея, не підозрюючи нічого, пройнялася коханням до бога кохання. Палко цілуючи його, вона не помічає, як гаряче масло з лампи падає на богове плече. Лампа обпалила того, хто сам є паном усілякого вогню! Амур прокидається. Зрозумівши, що клятву порушено, піднімається в повітря і зникає.

Психея карає своїх сестер. Вона каже, ніби бог не хоче з нею більше бути у шлюбі за те, що вона його обманула і навіть хотіла зарізати, а хоче мати подружжям її сестру. Одна за другою поспішають сестри до скелі, кидаються вниз і розбиваються. Тим часом Психея, обходячи багато країв, шукає свого милого. Тоді як Амур з обпаленим плечем лежав у покоях своєї матері, у світі пропала любов, стало грубо й дико, розпалися зв’язки сімейні, дружні, зникла повага, з’явилась ганьба. Венера прагне помститися Психеї, що зв’язала свою долю з її сином, а саму богиню краси ледве чи не затьмарила своєю красою.

Психея благає Цереру і Юнону, щоб вони її сховали від гніву Венери, але богині відмовляють їй, хоч і виявляють до неї симпатію. Психея вирішує смиренністю схилити Венеру до примирення. А Венера за допомогою Меркурія шукає Психею. Оголошено винагороду тому, хто повідомить про місце її перебування. Венера дасть тому сім поцілунків солодких і ще один «наймедвяніший з ласкавим язика приторком». Усі кинулись на розшуки Психеї. А вона сама приходить до Венери. Служниці богині Турбота і Сум за наказом своєї пані піддають невістку тортурам. Сама Венера знущається з неї і нарешті дає їй наказ відокремити зсипані до купи зернятка пшениці, ячменю, проса, маку, гороху, сочевиці, бобів за короткий час і подати цю роботу ій на схвалення.

Ідея розрізнення, відокремлення дрібних зерен різних рослин є мотивом багатьох казок. Герой має довести свою здатність виконати таку складну роботу, за що добивається прощення, нагороди тощо. Розрізнення зерен у казках і в даній легенді є розрізненням психічними здатностями світових явищ, розрізненням досить тонким, яке стає суттю свідомості. Це вміння класифікувати різні стани і позиції ситуації, встановлювати їхні групування, серіації тощо. Психіка (Психея) в діяльності вчинкового характеру виявляє і формує свої можливості і доводить свої права на шлюб із самим Амуром.

Крихітні мурашки допомагають Психеї, і роботу виконано. Венера дає невістці нове завдання, пов’язане зі смертельним ризиком – відшукати золоте руно. Тростина радить Психеї, як уникнути несамовитості оскаженілих від спеки баранів, як знайти, не піддаючи небезпеці своє життя, заплутане на вітах золоте руно. Психея виконує настанову і приносить його Венері.

Третій наказ богині стосується вже вольових якостей (другий був іспитом для емоцій). Венера хоче випробувати присутність духу у Психеї і ставить перед нею завдання, уявлення про яке викликає в «душі» жах і цілковиту безпорадність: «Чи бачиш там вершину крутої гори, що підноситься над найвищою скелею, де із похмурого джерела витікають темні води?.. вони зрошують стигійські болота і клекотні хвилі Коцита сповнюють собою. Звідси, із самого джерела глибокого зачерпнувши льодової води, негайно принесеш її мені у цій склянці».

Психея прямує до вершини, але бачить, що води джерела стережуть люті дракони з недріманними очима. Психея у розпачі, але тут з’являється царствений птах Юпітера – хижий орел – і пропонує їй свою допомогу. Обминаючи драконів, він набирає у склянку джерельну воду і віддає її Психеї, а та швидко відносить її Венері.

Але на цьому випробування не завершуються. Венера вимагає, щоб Психея спустилася в глибокий Тартар і, взявши у Прозерпіни баночку її краси (свою Венера трохи вичерпала у стражданнях через безпутного сина), принесла зі світу померлих. Психея знов у розпачі. Побачивши високу вежу, вона спішить до неї, аби, скинувшись звідти, знайти свою смерть. Тоді вежа промовляє до Психеї: якщо дух її відділиться від тіла, вона зійде в Тартар, але назад не буде вороття. І пояснює, як дістатися до царства Прозерпіни і повернутися живою. Єдина умова, яку ставить вежа, – не відкривати баночки, не заглядати неї.

Аналогічна умова виходу із царства мертвих для Еврідіки: Орфей не має права озирнутися назад, тому що Еврідіка знову зникне у царстві мертвих – і тепер уже назавжди. Дружина біблійного Лота теж озирнулася назад, незважаючи на заборону, і скам’яніла через свою цікавість. Саме заборона пізнання інтригує людину побачити велику таємницю, а це є таємниця буття, можливості психічного, можливості розрізнення в бутті, його визначеності. Навіть загроза втрати всього, загроза смерті не зупиняють людину перед таким предметом пізнання. А приховане в баночці – це буття саме по собі, в-собі-буття. Воно є ніщо. Воно є знищення розрізнення, зникнення переживання буття, морок тотожності, хоч воно в собі є всім. І підземний сон, воістину стигійський, що вирвався з-під кришки, оволодіває Психеєю. Заціпенівши, вона падає. Це заціпеніння – від повної абстрагованості будь-якого визначення, такий стан дорівнює смерті. Психея лежить нерухомо, як мрець. Амур знаходить її, пробуджує від смертельного сну безпечним уколом своєї стріли, а стігійський сон заховує назад у баночку. Психея поспішає з нею до Венери.

Амур звертається по допомогу до свого батька і викладає йому історію з Психеєю. Батько хоч і скаржиться на сина за те, що той змушував його втрачати боже обличчя через пристрасті перелюбства, перетворюватися на змію, вогонь, звірів, птахів, домашню худобу, все ж прощає Амурові, сину своєму, і обіцяє виконати всі його бажання. За це він просить віддати йому в нагороду дівчину неземної краси, яка десь перебуває в цей час.

Скликавши зібрання богів, Юпітер переказує їм таке: «Вирішив я якось вуздою стримати буйні поривання його квітучої молодості; досить з нього, що його щоденно порочать оповідками про перелюбства і різного роду скверни. Слід знищити будь-який привід до цього і зв’язати хлопчачу розпусту шлюбними вузами. Він вибрав дівчину і позбавив її невинності, нехай же вона залишиться при ньому, нехай він нею володіє і в обіймах Психеї насолоджується вічним коханням». Звертаючись до Венери, каже: «А ти, дочко, облиш усяку печаль і не бійся, що твій знаменитий рід і стан постраждає від шлюбу зі смертною». Юпітер наказує Меркурієві доставити Психею на небо. Подаючи їй келих з амброзією, промовляє: «Прийми, Психеє, стань безсмертною. Нехай ніколи Купідон не відлучається із твоїх обіймів і нехай буде ваш союз навіки віків». Згідно з олімпійськими ритуалами Психею передано під владу Купідона. Пройшов час, і народилася у них донька, яку люди називають Насолодою.

Коментований переказ міфу Володимира Роменця

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*