Арістотель: Роздуми про дружбу з «Нікомахової етики»

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

Арістотель: Роздуми про дружбу з «Нікомахової етики«

Андреа Мантенья «ПАРНАС» (1506)

Інший вид дружби заснований на перевазі однієї сторони, наприклад батька над сином і взагалі старшого над молодшим, чоловіка над дружиною і всякого начальника над підлеглим. Ці відносини також відрізняються один від одного, бо неоднакове почуття батьків до дітей і начальників до підлеглих, так само як різне ставлення батька до сина і сина до батька або чоловіка до дружини і дружини до чоловіка. І доброчесність, і призначення кожного з них різні, різне й те, через що відчувають дружбу. А це означає, що розрізняються і почуття дружби, і самі дружби. Жоден з них, звичайно, не отримує від іншого того ж, що дає сам, і не слід цього шукати в таких відносинах; коли ж діти приділяють батькам те, що має приділятися тим, хто їх породили, а батьки синам те, що належить дітям, то дружба поміж ними буде постійною і доброю.

У всіх цих дружбах, заснованих на перевазі, дружнє почуття має бути пропорційним, а саме: до кращого більше відчувають дружбу, ніж він відчуває дружбу до інших, і до того, хто більше надає допомогу, також і відповідно до всякого іншого з кращих, бо, коли дружнє почуття відповідає достоїнству, тоді з’являється певна рівність, що і вважається властивим дружбі.

Але не одне і те ж значення має рівне в тому, що стосується справедливості, і в тому, і що стосується дружби: адже в тому, що стосується справедливості, рівне – це перш за все рівне по достоїнству, а вже в другу чергу по кількості, у тому ж, що стосується дружби, навпаки, насамперед – рівність по кількості, а в другу чергу – по достоїнству. Це видно, коли люди значно відстоять один від одного по доброчесності, зіпсованості, достатку чи по чомусь ще. Адже тоді вони вже не друзі; навпаки, вони не вважають себе або іншого гідними дружби. Особливо очевидно це на прикладі богів, бо у них найбільша перевага з точки зору всіх благ. Ясно це і на прикладі царів: адже як ті, що значно нижчі від них, не вважають себе гідними бути їм друзями, так і ті, що нічого не варті, не вважають себе гідними дружби з найкращими або наймудрішими. Звичайно, в таких речах неможливо визначити точну межу, до якої друзі залишаються друзями; адже, з одного боку, навіть якщо відняти багато, дружба може все ще залишатися дружбою, але, з іншого боку, при дуже великому відділенні одного від іншого, наприклад людини від бога, дружба вже неможлива.

Звідси й виникає ще одне складне питання: чи дійсно друзі бажають друзям найбільших благ, наприклад бути богами; адже тоді вони не будуть для них ні друзями, ні, отже, благами: друзі ж бо – блага. Але якщо вдало було сказано, що друг бажає для друга властивого блага задля нього самого, то, мабуть, останній повинен залишатися саме таким, яким він є, бо йому будуть бажати найбільших благ як людині. Але, можливо, не всіх благ, бо кожний бажає властивого блага передовсім для себе самого.

Багато хто вважає, що через честолюбство більшість радше бажає, щоб до них відчували дружбу, аніж самим її відчувати до когось, і тому більшість – друзі підлабузників, оскільки підлабузник – це друг, над яким мають перевагу, або людина, яка прикидається, що вона така і що вона відчуває дружбу більше, ніж відчувають до неї. Вважається тим часом, що приймати дружбу, – це майже те ж саме, що приймати почесті, а до цього більшість людей, звичайно, прагне. Однак більшість, схоже, надає перевагу пошані не задля неї самої, а задля того, що з нею зв’язано. Дійсно, більшість радіють пошані у людей, наділених могутністю, через надії (адже вони думають отримати те, що їм знадобиться, так що радіють пошані як знакові, який провіщує благодіяння. Ті ж, що прагнуть до пошани у добрих і знаючих, мають на меті ствердитися у власній про себе думці, а значить, і радіють, довіряючи суду тих, хто говорить, що вони чеснотливі.

Але коли до людини відчувають дружбу, це приносить їй насолоду саме по собі; тому-то, мабуть, вважається, що приймати дружбу краще, ніж приймати почесті, і дружба сама по собі гідна обрання. З іншого ж боку здається, що дружба більше полягає в тому, щоб відчувати її самому (εν τω φιλεΐν), а не в тому, щоб її відчували до тебе. Це підтверджується чим, що для матерів відчувати дружбу до дітей – насолода. Дійсно, деякі віддають власних дітей на виховання і відчувають до них дружбу, знаючи, що це їх діти, але не шукають дружби у відповідь (коли ще неможлива взаємність), і схоже, їм досить бачити, що з дітьми все гаразд, і вони відчувають дружню приязнь, навіть якщо по невіданню діти не приділяють матері нічого з того, що їй належить.

Отже, оскільки дружба полягає, радше, в тому, щоб відчувати її, а тих, хто любить друзів, хвалять, то, схоже, доброчесність друзів у тому, щоб відчувати дружбу; отже, ті, що відчувають дружбу по достоїнству, – друзі постійні і дружба їх постійна.

Друзями в цьому значенні бувають насамперед нерівні, адже їх можна прирівнювати. Рівність же і схожість – це і є дружність, і особливо – схожість по доброчесності: будучи ж бо постійними самі по собі, чеснотливі постійні й у ставленні до інших; і вони не потребують поганого і не роблять поганого в послугу, навпаки, вони, так би мовити, перешкоджають поганому, бо така властивість чеснотливих — самим не погрішати і не дозволяти погрішати друзям.

У ницих же немає нічого надійного, бо вони не залишаються подібними самим собі; однак, отримуючи насолоду від ницості один одного, і вони ненадовго стають друзями.

А ось ті, що приносять користь і задоволення, довше залишаються друзями, а саме: допоки надають один одному допомогу і приносять задоволення. Дружба задля користі виникає, здається, передусім із протилежностей, наприклад у бідного з багатим, у неука з ученим, бо, маючи в чомусь потребу, людина тягнеться до цього, а натомість дарує інше. Сюди можна, мабуть, з натяжкою віднести закоханого з коханим і красеня з бридким. І закохані недаремно іноді здаються смішними, вимагаючи такої ж дружби, яку самі відчувають до іншого. Звичайно, якщо вони однаково здатні викликати дружню приязнь, їм, може, й треба цього вимагати, але, якщо нічого такого вони не викликають, це смішно. А можливо, протилежне тягнеться до протилежного не саме по собі, але опосередковано, оскільки прагнуть середини: середина ж бо благо, наприклад для сухого – не стати вологим, а сягнути середини, і для гарячого також, і так само для іншого. Однак полишімо все це, бо для справжнього дослідження воно стороннє.

Очевидно, як було сказано і на початку, дружба стосується тих же речей і буває поміж тих же людей, що й справедливе: адже вважають, що дещо справедливе міститься в усякому взагалі співтоваристві, і дружба теж. Звичайно, до супутників у плаванні і до соратників по війську звертаються як до друзів, але ж так буває і в інших співтовариствах. Наскільки люди відчувають спільноту, настільки поміж них є дружба: адже поміж них є тоді й справедливе. І прислів’я «У друзів все спільне» – правильне, бо дружба – у спільноті. У братів і товаришів спільне все, а в інших – тільки цілком певні речі, і в одних більше, а в інших менше, бо й дружби бувають і міцнішими, і тіснішими. Розрізнюється й справедливе, тому що воно не одне й те ж ні в батьків стосовно дітей і в братів один до одного, ні в товаришів і в співгромадян, як і в інших видах дружби. Різним буде й несправедливе в кожному з названих випадків, і воно зростатиме тим більше, чим ближчими будуть друзі; так, позбавити майна друга жахливіше, ніж співгромадянина, а брату не допомогти жахливіше, ніж чужому, і побити батька жахливіше, ніж будь-кого іншого. Справедливому також властиво зростати по мірі зростання дружби, коли вже воно стосується одних і тих же людей і розповсюджується на одне й те ж.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*