Даосизм: шлях наймудріших

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

Даосизм: шлях наймудріших

Лао-цзи і Конфуцій

Як і в Стародавній Індії, філософсько-психологічна думка Китаю мала глибокі ідейні витоки. їх складали ряд напівміфологічних пам’яток китайської писемності – «Ші цзин» («Книга пісень»), «Шу цзин» («Книга історії»), «І цзин» («Книга змін»). Остання привертає особливу увагу, оскільки малозрозумілий і загадковий архаїчний зміст її давав широкий простір для розвитку творчої уяви. Впродовж століть майже всі давньокитайські мислителі намагалися тлумачити і коментувати її текст. Ця тривала за часом дослідницька діяльність призвела до формування двох найвпливовіших філософських течій – даосизму та конфуціанства.

У давнину казали: якщо конфуціанство – верхній одяг китайця, то даосизм – його душа.

Засновниками цих вчень є китайські мислителі Лао-цзи (VIV ст. до н.е.) і Кун Фуцзи (551479 до н.е.), більш відомий як Конфуцій.

Щоб зрозуміти, чому даосизм і конфуціанство спра­вили такий глибокий і тривкий вплив на китайців, японців, корейців та інші сусідні народи, необхідно сяг­нути по деяку інформацію про основне китайське по­няття – дао. Саме слово означає «шлях, дорога або стежка«, а в ширшому розумінні «метод, принцип або вчення«. Для китайців гармонія і порядок у всесвіті є виявами дао чогось на зразок божественної волі або закону, що існує у всесвіті й керує ним. Іншими словами, китайці не вірять у Бога Творця, який керує все­світом, а вважають, що першопричиною всього є прови­діння, воля неба або просто саме небо. Застосовуючи концепцію дао до людських справ, китайці вірили, що існує природний і правильний спосіб здійснення всього і що кожна річ та кожна особа маєсвоє належне місце й призначення. Наприклад, вважалося: коли правитель намагатиметься справедливо виконувати свої обов’язки стосовно людей і здійснювати для неба жертовні ритуали, то народ втішатиметься миром та добробутом. І коли люди захочуть розшукати шлях, тобто дао, і триматися його, то зможуть сподіватисязлагоди, миру й успіху. Але якщо вони обирають інший шлях чи противляться йому, це призведе до без­ладдя й катастрофи. Жити в гармонії з дао й не пе­решкоджати його плину – це стрижневий елемент китайської філософської й релігійної думки. Можна сказати, що даосизм і конфуціанство – два способи вираження одного поняття. Даосизм є містичний у своїй початковій формі й пропагує бездіяльність, спокій, пасивність, втечу від суспільства й злиття з природою. Він проголошує, що все буде га­разд тоді, коли люди складуть руки, нічого не робити­муть і не втручатимуться в природний перебіг подій.

З другого боку, конфуціанство є прагматичним, тобто практичним. Воно навчає, що суспільний лад буде під­тримуватися, коли кожна людина відіграватиме призна­чену їй роль і виконуватиме свої обов’язки. Тому конфуціанство систематизує всі людські й громадські стосунки між правителем і підданим, батьком і си­ном, чоловіком і дружиною тощо – і дає всім їм вказів­ки.

«Дао де цзин» («Книга Шляху і Благодаті») – головна літературна пам’ятка даосизму, філософського вчення про вихідні основи буття, що безпосередньо спрямовують поведінку людини. Засновник даосизму Лао-цзи наголошував на ідеї загальної рухомості та мінливості світу, наполягав на беззастережному підпорядкуванні всієї життєдіяльності людини закону «дао«, підкреслював неможливість (моральну і фізичну) діяти всупереч «дао».

У Лао-цзи дао постає своєрідною філософською першоосновою, субстанці­єю, з якої все походить. Воно – «начало неба і землі», «матір усіх речей», «ворота народження». У той же час, воно – кінець усіх речей, «усе суще повертається до нього», подібно до того, як гірські потоки вли­ваються в ріки і моря. Дао виявляється субстанцією, якій одночасно при­таманні атрибути буття і небуття. І у цій іпостасі воно є нічим іншим, як вічним становленням.

Дао не можна виразити словами, оскільки воно безконечне, не має межі і тому не може бути визначеним у якихось раціо­нальних дефініціях. Проте дао – ця істинно «річ у собі» – не є непізнаваним. «Той, хто вільний від пристрастей, бачить чудесну таємницю дао, а хто має пристрасті, бачить його лише у кінцевій формі». Дао можна бачити, слідувати його сяйву, сприймати, вдосконалювати його в собі. Тобто воно не є чимось недоступним. Але осягнення дао очевидно не є пізнанням, скоріше – містичним самозаглибленням та інтуїтивним спогляданням.

У метафізиці даосизму значне місце посідає інше ключове поняття «де«. Його також важко зрозуміти. Напевно, де, передусім, є протилежністю дао, але не самостійною, а покладеною ним. Де – це кінцева форма дао. «Обидва вони одного і того ж походження, але з різними назвами». Де – це Дао окре­мих речей, конкретний життєвий шлях тієї чи іншої людини, який вона обрала з огляду на загальні світоуявлення і зробила законом свого жит­тя. Подібно до того, як людина життєвими виборами формує і виховує себе, асимілюючи або відкидаючи певні зовнішні реалії, так і всеосяж­не дао входить у неї лише тією мірою, якою людина хоче чи здатна його асимілювати. «Створювати і виховувати суще… – ось що зветься гли­бинним де». «Дао народжує речі, де вигодовує їх, вирощує їх, виховує їх, удосконалює їх, робить їх зрілими, слідкує за ними, під­тримує їх».

 

Микола Рєріх «ЛАО-ЦЗИ»

Де – це внутрішнє дао окремої людини. Воно може бути більш чи менш довершеним. «Хто вміщує в собі довершене де, … той цілковито гармо­нійний». Де, – неодноразово повторює Лао-цзи, – треба постій­но вдосконалювати, доводячи його довершеність до рівня вселенського дао. «Тотожний дао, отримує дао», «хто служить дао, той то­тожний дао», маючи його в собі замість недосконалого де. Таку людину філософ називає досконаломудрою.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*