Демокріт про атоми душі

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

Демокріт про атоми душі

Якщо Анаксагор твердить, що розум може дати початок руху тільки тому, що він сам ні з чим не змішаний і нерухомий, то Демокріт (бл. 460 – 370 до н. є.) перевертає це положення: те, що не рухається само, не може привести у рух інше тіло. Душа – лише одне з тіл, що рухаються. Кулеподібні атоми є душею, адже тільця такої форми краще проникають через будь-які тіла і, руха­ючись самі, рухають все інше. Душа – це те, що спонукає до руху живі істоти. Вогненно подібні кулясті атоми – найрухливіші, тому їх і вважають найбільш відповідними природі душі.

Думка Демокріта про те, що душа, рухаючись приводить у рух тіло, нагадує про витвір легендарного Дедала: він примусив рухатись дерев’яну Афродіту, наливши в неї живе срібло (ртуть). Неподільні кульки, за Демокрітом, ніколи не залишаються нерухомими. Рухаючись самі, вони тягнуть за собою і приводять у рух все тіло.

На противагу уявленням, ніби душа перебуває в тілі, як у в’язниці, Демокріт зближує природу душі і тіла, переплітаючи атоми їх між собою. Це приводить Демокріта до уявлення, що у світі все оживлене, мертві тіла можуть відчувати, рослини – мислити. Людину Демокріт визначає як тварину, яка від природи здатна до всілякого навчання і має за помічника в усьому руки, розум і розумову гнучкість. Людська душа – це сукупність атомів; необхідна умова життя – дихання. Залишивши тіло, атоми душі розсіваються в повітрі, і ніякого «загробного» існування душі немає і бути не може.

Демокріт, як категоричний матеріаліст, розробляв свої теорії вельми детально, і декотрі з його розробок досить цікаві. Кожний атом, казав він, непроникний і неподільний, бо він не має в собі порожнечі. Душа складається з атомів, які відрізняються тільки тим, що вони особливо дрібні й рухливі; то, зрештою, ті самі атоми, з яких складається вогонь. Через дихання людина відновлює атоми душі. Сон і летаргія – це часткове, а смерть – повне щезання атомів душі.

Сприймання – це проникання атомів із зовнішнього світу до органів чуття: звук– то згущене повітря, що вривається до вуха; зорові образи – то часточки предметів, їхні подоби, що відриваються від предметів і просочуються до нутра ока. Демокрітова концепція ейдосів, чуттєвих образів, виявляє себе як спроба знайти причину розбіжностей між поняттям про атомарну будову Космосу і чуттєвими даними. Ейдоси виникають як проміжне утворення між об’єднанням атомів (конкретною річчю) і відповідним органом чуття людини. Кожна річ виділяє у середовище щось подібне до предмета, яке проникає в око, тактильні органи, вухо тощо. Власне образ предмета виникає у просторі між предметом і органом чуття, потрапляючи до суб’єкта як відбиток. «Лише в уяві існує колір, солодке, гірке. Насправді ж існують лише атоми і порожнеча». В концепції сприймання через «подоби», які линуть від сприйманого предмета до сприймаючого органа, він удосконалив теорію сприймання через «випливи», яку започаткував Емпедокл.

Для Демокріта у всесвіту нема ніякої мети; є тільки атоми, керовані законами механіки. Він не вірив у заведену релігію й заперечував «нус» Анаксагора. Метою життя вважав радість, а найкращим засобом її досягнення – поміркованість, бо навіть насолоди, якщо вони надмірні, обертаються у протилежність насолод, найприємніші речі стають тоді найменш приємними. Брак, однаково як надмір, викликає у душі зворушення, які порушують спокій духу.

Він не любив нічого несамовитого й пристрасного, не схвалював статевого життя, бо, за його словами, втіха від нього пригнічує свідомість. Він цінував дружбу, але погано думав про жінок і не хотів мати дітей, бо виховання їх заважало б віддаватись філософії.

Керівником поведінки має бути розум, який повинен панувати над пристрастями. Як у пізнанні, так і в діянні Демокріт протиставляв чуттям розум. На протилежність коротко­тривалим насолодам чуттів «насолоди ума мають у собі щось безсмертне».

Афоризми від Демокріта:

Багато з тих, хто здійснює найганебніші вчинки, говорить чудові речі.

Батьківська доброчесність – для дітей чудовий приклад.

Ворог, який істину каже, ліпший від лицемірного друга.

Коли ми були дітьми, батьки передали нас годувальникам і вчителю на навчання, щоб не зіпсувались ні від кого. Коли ж стали ми дорослими, Бог довірив нам совість на збереження, якою не можна нехтувати. Саме тому незадоволені та залежим від свого сумління.

Краще думати перед тим, як діяти, аніж опісля.

Краще радитися перед дiями, анiж потiм роздумувати над ними.

Краще свої гріхи викривати, ніж чужі.

Мужність робить нікчемними удари долі.

Ніким не коханий, здається мені той, хто сам нікого не кохає.

Не кожного задоволення бажати належить, а тільки корисного.

Причина помилки – незнання кращого.

Схоже життя це на іподром, на ньому добрі нерідко гинуть, а гірші – кращі місця посідають.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*