Гіппократ: усе добре, але в міру

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

Гіппократ: усе добре, але в міру

Як представник матеріалізму заявив про себе лікар-цілитель Гіппократ (бл. 460–377 до н.е.), якого вважають «батьком медицини». Вже античні історики називали його «зіркою і світлом лікарського мистецтва». Він намагався зібрати докупи всілякі медичні спостереження, привести їх у систему і дати їм філософське обґрунтування.

Твори, які приписують йому, були згруповані і дійшли до нас у вигляді «Гіппократового збірника». На його думку, не всі філософські уявлення про людину та душу мають використовуватися в медицині. Гіппократ приймав тільки ті філософські положення, які базувалися на спостереженнях, на фактах, на досвіді. З цих позицій він відмовлявся від абстрактних, ідеологічних систем.

«Батько медицини» поділяв причини хвороб на два класи: ті, що зумовлені кліматом, особливостями ґрунту, води, спадковістю, «законом країни», і ті, що зумовлені особистісними чинниками – умови життя і праці, конституція тіла, харчування, звички, вік, спосіб мислення тощо.

Гіппократ подав опис основних тілесних і душевних темпераментних якостей людей. За словами Івана Павлова, він «вловив в масі незчисленних варіантів людської поведінки основні риси». За Гіппократом, здоровою може бути тільки та людина, в організмі якої правильно змішані чотири «соки» – кров, слиз, жовта та чорна жовч. Залежно від того, в яких пропорціях змішані ці рідини, лікар розподіляв людей на чотири типи – флегматиків, меланхоліків, сангвініків та холериків.

Це були ще примітивні погляди на функцію організму, але в них уже відображувались певні знання про психофізіологію людини. Організм людини Гіппократ уявляв як систему, що постійно змінюється та залежить від певної комбінації вищезгаданих рідин. Якщо їх співвідношення змінювалось та порушувалася їхня пропорція – наступали хвороби. Виділення типів тілесного і душевного складу мало практичне значення, бо встановлення типу пов’язувалось з діагностикою й лікуванням хворих. Як вважав Гіппократ, кожний тип схильний до конкретної хвороби.

На його думку, серце продукує кров, печінка – жовч, мозок є джерелом слизу, а селезінка – чорної жовчі. Всі ці рідини виконують визначену роль в організмі. Вони, за словами Гіппократа, спричинюють збереження відповідної сухості або вологості, регулюють температуру тіла, викликають жар в тілі або холод.

Живим початком в кожному організмі Гіппократ вважав природжену теплоту, яка підтримується особливою тоненькою ефірною речовиною – пневмою, яка постійно циркулює в судинах організму. Це були лише думки, але вони показували, що Гіппократ намагався зрозуміти походження хвороб у життєдіяльності організму.

Уславився Гіппократ і як автор знаменитих чотирьох принципів лікування. Він закликав лікарів давати користь і не шкодити, протилежне лікувати протилежним, лікуючи, допомагати природі і, дотримуючись доцільності, берегти хворого.

Гіппократ написав перший трактат, присвячений епілепсії (це порушення функції головного мозку, що виявляється раптовими, періодично повторюваними нападами) «Про священну хворобу». За античних часів епілепсію пов’язували з чарівництвом і магією, тому і називали «священною хворобою». Вважалося, що боги насилали цю хворобу на людину, яка веде неправедне життя. Проте Гіппократ висунув гіпотезу, що напади провокуються саме певними змінами у мозку.

Заслуга старогрецького лікаря полягала передусім у тому, що йому вдалося звільнити медицину від впливів жрецької, храмової медицини, спрямувавши її на шлях самостійного розвитку. Своєю практикою і вченням він довів, що хвороби – це не боже наслання, а наслідок дії різноманітних природних чинників. Він визначив основні стадії розвитку хвороб і розробив методи їх діагностики.

Гіппократ та його учні залишили нам письмові джерела про способи використання харчових продуктів як лікувальних засобів. Вони вважали, що зовнішнє середовище здатне змінювати темперамент людини, тому надавали великого значення харчуванню. Гіппократ та його послідовники навчали, що лікар повинен знати властивості кожного поживного продукту та методи, за допомогою яких можна послабити або підсилити його дію. Гіппократ твердив: «Робота, їжа, сон, кохання – усе повинне бути помірним». Описуючи надмірне харчування одного з атлетів, він писав: «У борця Біанта, ненажерливого від природи, під час холеричного захворювання жовч почала виділятися доверху і до низу. Це спричинилось через вживання м’яса, а, особливо, пирогів і солодощів із медом, динь, молока і свіжих ячмінних круп». Гіппократ закликав до помірності в їжі. Разом із тим він вважав, що слабка їжа, до якої він відносив мало поживну їжу і їжу, що швидко псується, скорочує строк життя. У книзі «Про дієту» Гіппократ писав, що бобові викликають метеоризм. Але зелені бобові, на відміну від стиглих, в значній мірі позбавлені цих властивостей. Щоб бобові приносили менше шкоди, на думку Гіппократа, потрібно їх замочувати й піддавати дії лугу. За Гіппократом, крім метеоризму, бобові сприяють неспокійному сну і викликають сексуальні бажання. У зв’язку з цим став прислів’ям відомий вислів Піфагора: «Не їжте гороху і бобів!»

Великий цілитель закликав лікувати і тіло і душу цілісно. Гіппократ навчав, що лікар повинен лікувати не хворобу, а хворого. Показовим у цьому плані є хоча б такий випадок із життя прославленого лікаря. Якось його запросив до себе правитель, щоб той вилікував його брата від виснажливої хвороби. Лікар оглянув юнака, порозмовляв із ним і виставив непередбачуваний діагноз: причину хвороби хлопця він вбачав у його безнадійному коханні до наложниці батька. І як тільки Гіппократ умовив дівчину відповісти хворому взаємністю, той одужав.

Медична практика Гіппократа дуже багата на екзотичні, як для сьогодення, методи. Він широко застосовував обкурювання хворих органів, лікування за допомогою порошку зі спалених частин тварин, найрізноманітніших олій, ослячого молока, оленячих рогів, жовчі різноманітних тварин, товчених мінералів, настоїв на вині, застосовував у лікувальній практиці понад 200 цілющих трав. Для компресів і тампонів він часто використовував шерсть тварин. Словом, все те, що дарує матінка-природа.

У профілактиці та лікуванні хвороб Гіппократ надавав великого значення особливостям сну пацієнта та його сновидінням. Уважному лікарю важливо було знати, що бачить хворий уві сні, які емоції це викликає в нього, в який час з’являються сновидіння тощо.

Добре обізнаним був Гіппократ і в питаннях медичної астрології. І перш як приступити до лікування, обов’язково знайомився з гороскопом хворого. Він навіть вважав, що лікар, який не знає особливостей впливу небесних тіл на здоров’я людини, не має права носити високе звання лікаря.

За вченням Гіппократа, головну роль під час визначення тривалості хвороб і часу настання кризу відігравали числа 7 і 4.

Твори Гіппократа засвідчили його геніальну спостережливість та логічність умовиводів. Недарма як Професіонала з великої літери його високо цінував видатний філософ Сократ. Платон ставив його в ряд зі знаменитим Фідієм – автором скульптури Зевса, одного із семи чудес світу. А знаменитий лікар Гален вважав Гіппократа своїм учителем і називав «божественним». Високої думки про цілителя був і філософ Демокріт. А відбулося знайомство цих двох видатних мислителів золотого віку античної Греції так.

Якось до Гіппократа звернулися жителі давньогрецького міста Абдер зі слізним проханням вилікувати Демокріта – їхнього улюбленого філософа, який завжди допомагав мудрою порадою, яким вони дуже дорожать. Але тепер треба ж такому статися, – він втратив розум.

Гіппократ згодився допомогти знаменитому мудрецю і потроху почав збиратися в дорогу. Напередодні від’їзду лікар побачив віщий сон. Асклепій стояв поряд із двома гарними жінками – Істиною та Думкою. Гіппократ розтлумачив цей сон так. Здоров’я Демокріта – це істина, яка при ньому, а думка про його хворобу – при його земляках. Таким чином, ще не бачачи хворого, великий лікар на 99 відсотків упевнився, що насправді філософ не хворий. Однак, щоб перестрахуватися, на всяк випадок замовляє листом у відомого грецького знавця трави та рослинні соки, які можуть знадобитися для лікування безумства. Всі соки він просить доставити у скляних посудинах. А листя, квіти та коріння – у нових глиняних щільно закупорених банках, щоб під дією «провітрювання» не вивітрилась їхня цілюща дія.

І ось Гіппократ прибув до абдеритян.

Філософ сидів на кам’яній лавочці під гіллястим платаном. Він був худий, жовтий, з довгою бородою, одягнутий у туніку грубого крою. На колінах у нього була книга, а навколо на траві лежали інші книги та багато розтятих тварин. Іноді він підводився, розглядав нутрощі тварин, сідав і щось записував до товстої книги. «Бачите, який він безумний?» – жахалися люди.

Гіппократ підійшов до Демокріта, став розмовляти з ним. Досить йому було почути кілька фраз філософа, щоб визначити – той абсолютно здоровий. У двох славних мужів зав’язалася бесіда. І яким же було здивування лікаря, коли він дізнався, що Демокріт пише про безумство – його причини та лікування. А тварин розтинає, щоб вивчити природу і місцерозташування жовчі, надлишок якої призводить до втрати розуму.

Коли Гіппократ покидав батьківщину філософа, то велично сказав його жителям: «Я бачив Демокріта, наймудрішого мужа, єдиного, хто здатен напоумити людей. А його поведінка зумовлена не безумством, а надмірною силою душі – мудрістю».

Такою ж блаженною у віках стала і мудрість самого Гіппократа, який дуже хотів бачити достойними – мудрими і професійними – нащадків своєї науки. На жаль, його глибинний підхід до природи людських недуг, той кодекс честі лікаря, що відомий спільноті як «Клятва Гіппократа», у наш комерціоналізований час видається вже якимось рудиментом.

Клятва Гіппократа: чисто і непорочно буду я проводити своє життя

Клянусь Апполоном-цілителем, Асклепієм, Гігією та Панакеєю і усіма богами та богинями, беручи їх у свідки, виконувати чесно, відповідно до моїх сил і мого розуміння, наступну присягу і письмове зобов’язання: вважати того хто навчив мене лікарського мистецтва рівним з моїми батьками, ділитися з ним своїми статками і, за необхідності, допомагати йому в його потребах; його нащадків вважати за своїх братів, і це мистецтво, якщо захочуть його вивчити, викладати їм безоплатно і без усялякої домовленості; настанови, усні уроки і все інше у навчанні повідомляти своїм синам, синам свого вчителя і учням, що пов’язані зобов’язанням і клятвою за законом медичним, але нікому іншому. Я спрямовую режим хворих до їх користі згідно моїх сил і мого розуміння, утримуючись від завдання всілякої шкоди та несправедливості. Я не дам нікому, хто буде просити, смертельного засобу і не вкажу шляху для подібного задуму; так само я не дам ніякій жінці абортивного пессарія. Чисто і непорочно буду я проводити своє життя і своє мистецтво. В жодному разі не буду робити розтин у тих, хто страждає камяною хворобою, надавши це людям, що займаються цією справою. До якого б дому я б не прийшов – я зайду в нього лише задля блага хворого, будучи далеким від розпусних намірів і спокус – особливо від любовних утіх з жінками і чоловіками, будь вони вільними чи рабами.

Що б при лікуванні, і також без лікування, я не побачив або не почув відносно життя людей з того, що не потрібно розголошувати, я промовчу про те, вважаючи подібні речі за таємницю. Мені, тому хто непорушно виконує цю клятву, нехай буде надано щастя в житті і в лікарській майстерності і слава у всіх людей довіку; порушникові ж цієї клятви та тому, хто дає несправжню клятву, нехай буде все навпаки.

Афоризми від Гіппократа:

Життя коротке, мистецтво вічне.

Усунь причину, і хвороба мине.

Усякий надлишок є протиприродним.

Не нашкодь !

Протилежне лікується протилежним.

Усе добре, але в міру.

Ваша їжа має бути ліками, а Ваші ліки — Вашою іжею.

Старі хворіють рідше за молодих, але у їхніх хвороб завжди один кінець.

Деякі хворі, незважаючи на свідомість приречених, одужують тільки тому, що впевнені в майстерності лікаря.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*