Мілетська школа: у пошуках першоелементів світу і душі

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

Мілетська школа: у пошуках першоелементів світу і душі

Фалес Мілетський

Античні філософи прагнули відшукати причину всіх явищ, що привертали до себе увагу. Поступово серед них формується уявлення про співвідношення великого світу природи (макрокосмосу) і малого людського світу (мікрокосмосу).

Представники однієї з перших у Стародавній Греції філософських шкіл, що виникла наприкінці VII ст. до н. є. на західному узбережжі Малої Азії в місті Мілеті, – Фалес (бл. 625 547 до н. є.), Анаксімандр (бл. 610 – 546 до н. є.) і Анаксімен (бл. 585 – 525 до н. є.) уявляли першоречовину буття в конкретно-речовій формі води (Фалес), повітря (Анаксімен), «апейрона», що в перекладі з давньогрецької мови означає «невизначене», «безмежне» (Анаксімандр).

Виділення саме названих конкретних речовин як втілення «першоречовини» світу, а отже і душі, не є випадковим. Так, Фалес визнавав першопочатком те, що є максимально наближеним до природного буття і водночас могло б бути зображене гранично відстороненим, зі значною мірою абстракції – воду. Фалесу приписують такі висловлювання: “насіння і зерна всього існуючого мають вологу природу”, “висихання всього є смерть”. Таким чином, за Фалесом, життя пов’язане з вологою, а волога передбачає наявність води, тому все походить з води, знаходить своє життя у воді і закінчується в ній.

Але вода Фалеса не з ряду фізико-хімічних елементів, не та, що ми п’ємо (це лише один з її станів). Це першооснова – рідка сутністність, з якої витікає все суще і у яку все повертається, але яка сама залишається незмінною попри всі перетворення. Фалесова вода співставлялась з божественним началом. «Найстарше з усіх речей, говорив філософ, – Бог, бо він не народжений«. Саме тому він – основа всього. Коли Фалес стверджував, що «все сповнене богів», він, можливо, підкреслював, що все насичене першопочатком.

Вже сама думка, що речі, які ми бачимо, в дійсності складаються з якоїсь іншої матерії, аніж та, яку ми бачимо нашими очима та сприймаємо іншими органами чуття, робить його твердження першим кроком до серйозної постави одної з основних філософічних проблем, проблеми «субстанції», себто «первісної матерії», з якої складеться все.

Саме вода своїми наочними перетвореннями на лід або пару вказує на можливість нескінченної кількості метаморфоз.

Про Фалеса розповідають, що він також вважав душу деяким рушійним началом. Магніт, на його думку, має душу саме тому, що приводить у рух залізо. Тече вода в ріках, рухаються світила на небі, котиться камінь з гори. Це дає підставу Фалесу вважати, що душа є і в неодухотворених предметах, якщо спостерігати переміни, що трапляються, зокрема, з янтарем і маг­нітом. Янтар і магніт мають властивість приводити інші речі в рух, ніби наділяти їх душею.

Натурфі­лософський принцип поєднується з суто психологічним в концепції Анаксімена, який вважає душу повітрям, а дихання її головним визначенням. Дихання і повітря охоплюють увесь світ, і Анаксімен висуває ідею всезагальної одухотвореності, як це було і у вченні Фалеса. Проте в означенні першоелемента світу Анаксімен надав перевагу повітрю. Він віднайшов у цьому елементі завдяки його рухливій і змінній природі основу для варіацій та трансформацій. Можна в цьому твердженні бачити дальший крок наперед, бо замість «масивної» води Анаксімен бере за основу всього майже непомітний, малоприступний для чуття елемент, який нагадує «дихання», віяння життя, із чого повстала думка про душу.

За дальшими відомостями Анаксімен хотів пояснити також спосіб, яким один елемент перетворюється в другий, – це відбувається шляхом «згущення» та «розрідження». Конденсуючись, повітря охолоджується та перетворюється на воду, потім на землю; ослаблюючись і розширюючись, воно нагрівається і стає вогнем. Кількісні зміни початкової реальності породжують таким чином все інше. З процесами «ущільнення» і «розрідження» вводиться принцип динамічної причини, про яку не було мови у Фалеса.

Анаксімандр першооснову знайшов не серед реальних стихій, що підлягають спостереженню, а в апейроні. Прикметник апейрос по-грецьки означає неосяжний, неозорий, безмежний, безкраїй. Апейрон Анаксімандра безсмертний, непідвладний знищенню і вічно рухається. На безмірності апейрону базується здатність не вичерпуватися, бути вічним генетичним початком Космосу, лежати в основі взаємоперетворення чотирьох стихій: адже якщо стихії перетворюються одна в одну, отже, у них є щось спільне, що само по собі не є ні землею, ні водою, ні повітрям, ні вогнем. Анаксімандр стверджував, що апейрон – основа і єдина причина всієї суті; алейрон все із себе виробляє сам: обертально рухаючись, апейрон виділяє протилежності: вологе і сухе, холодне й тепле; їх парні комбінації утворюють землю (сухе й холодне), воду (вологе й холодне), повітря (вологе й гаряче), вогонь (сухе й гаряче).

Апейрон у Анаксімандра виступає як божественне начало, бо воно безсмертне і не може бути зруйноване. Всупереч міфологічному і космогонічному світоглядам, у яких найперші боги також є безсмертними, космологічний напрямок мислення Анаксімандра визнає першопочаток вічним, бо не тільки не має завершення, але й не має початку. У нього Бог – першопричина, а Боги стають світами, універсамами, яких безліч, і вони циклічно виникають і гинуть.

Світ Анаксімандра побудований на симетрії. Він виникає завдяки виокремленню з первинного одвічного апейрону серії контрастів (протилежностей) – теплого і холодного, світла і темряви, сухого і вологого, – які прагнуть перемогти одна одну. Чергування протилежностей є «несправедливість» (народитися для кожної з протилежностей означало протиставити себе іншій). Але оскільки світ народжується з розколу на протилежності, то на початку виступає несправедливість, яка має спокутувати себе смертю (кінцем) того ж світу, який потім народжується знову у ряду певних циклів безкінечного часу, виступаючого у ролі судді (вказує межу кожному зі вступаючих у протидію начал, обмежуючи панування одного на користь іншого, і навпаки). Отже, повстання окремих речей є ніби якимось їх «гріхом» проти «необмеженого» – повставши, вони нищать одна одну й зникають, гинуть, впливаючи знову в ту первісну субстанцію, з якої повстали. Погляд Анаксімандра можемо з повним правом назвати «трагічним».

Ось як виглядає ґенеза космосу. В якийсь момент вічності виникли перші дві протилежності: холодне і гаряче. Холодне у своїй первісній природі було рідким. Частково трансформоване гарячим (вогнем), воно утворює повітря, периферійні сфери. Вогняна сфера потроюється, народжуючи сонце, місяць і зірки. Рідкий елемент збирається у земних западинах, утворюючи моря. Земля нагадує рівновіддалений від усіх інших рухомих небесних тіл непорушний циліндр. З рідкого елемента під дією сонця народжуються перші організми, елементарні структури, з яких мало-помалу розвиваються тварини більш складні. На думку Анаксімандра, перші живі істоти, включаючи й людей, зародилися в нагрітім сонцем мулі й мали рибоподібну форму.

Афоризми від Фалеса:

Найстарше з усіх речей Бог, бо він не народжений.

Найпрекрасніше з усього – космос, бо він творіння Бога.

Найбільше з усього – простір, бо він вміщує все.

Найшвидше з усього – думка, бо вона біжить без зупинки.

Найсильніше з усього – необхідність, бо вона перемагає всіх.

Наймудріше з усього – час, бо він виявляє все.

Пам’ятайте, що діти ваші будуть поводитись з вами так, як ви поводитесь зі своїми батьками.

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*