Післяарістотелівський період античної психології: скептицизм та кінізм

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

Скептична школа

Заснов­ником  скептицизму (від «скептикос» – той, що розглядає, досліджує) був Піррон з Еліди (бл. 360 – 270 до н. є.), який, за переказами, «нічого не називав ні прекрасним, ні потворним, ні спра­ведливим, ні несправедливим і взагалі вважав, що істинно ніщо не існує, а людські вчинки керуються лише за­коном і звичаєм, – бо ніщо не є більшою мірою одне, ніж друге». Виходячи з гадки Демокріта про недосконалість наших чуттів, Піррон оголошує неможливим будь-яке істинне знання про речі навколишнього світу. А тому єдино правильною позицією щодо цього світу скептики вважали утримання від будь-яких категоричних тверджень про нього. Краще постійно перебувати у стані пошуку відповіді, ніж поспішивши помилитися.

Це не означало беззастережно агностичної оцінки скептиками можливостей людського знання. Вони заперечували проти прийняття за істинні твердження зразка «цей предмет білий», але вважали безперечно істинним твердження «цей предмет здається мені білим». Звідси і позиція «незворушності» (атараксії) щодо світу, про який ми не можемо знати, який він насправді.

Скептики вважали, що у різних живих істот однакові речі викликають неоднакові уявлення. Окремий індивід, навіть наймудріший, також не може однозначно судити про річ, оскільки різні органи відчуттів репрезентують її по-різному. Людина може перебувати у різних станах (туга, радість, голод, ситість, сп’яніння, тверезість, рух, спокій тощо) і залежно від стану одні і ті самі речі здаються різними. Одні речі ми зустрічаємо постійно, інші – рідко, деякі вперше. Рідкісні явища вражають нас більше, ніж постійні. Але чи означає це, що вони більш цінні? До того ж речі плинуть і змінюються, так що жодну з них неможливо ні назвати, ні помислити. І не треба. В їхньму середовищі можна просто жити, не забруднюючи життя власними хвилюваннями, ілюзіями та метафізичними домислами.

Кінічна школа

Антісфен

Її засновник – Антісфен (бл. 450–360 до н.е.), хоча більш відомим став його учень Діоген з Синопа, який, звівши свої потреби до елементарного мінімуму, вирішив жити так, як живуть собаки, і за це його прозвали «кінік», що означає – «собака».

Він відкидав усі загальновизнані умовності – чи то в релігії, чи то в одежі чи то в поводженні, чи то в житті, чи то в їжі, чи то в пристойності.

Звідси походить сучасний термін «цинізм» – нігілістичне ставлення до культурних і моральних цінностей.

Діоген

Учення Діогена все ж таки аж ніяк не було «цинічним» у нашому сучасному розумінні — якраз навпаки. Він шукав чесноти й моральної свободи у визволенні від жадань: будьте байдужі до тих матеріальних благ, якими може обдарувати вас доля, і ви звільнитеся від страху.

Кініки доводили, що легко можна обходитись без матеріальної власності, що щасливим можна бути, задовольняючись простою їжею. Але вони не спонукали зрікатися всіх вигод цього світу, а тільки ставитися до них більш-менш байдуже.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*