Психоенергетичне вчення йоги та міманси

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

Психоенергетичне вчення йоги та міманси

Вчення йоги (сформувалося близько VI-V ст. до н. е.) ставигь на перше місце практичний шлях спасіння душі, звільнення й від тягаря реалій світу. Термін «йога» означає «напружувати зусилля», «старатися», приборкувати себе. У широкому розумінні слова йога є системою вправ медитаційної практики, спрямованої на те, щоб за її допомогою звільнити душу від пут сансари і карми. У техніку вправ індійсь­кий народ вклав свою вікову мудрість, глибоке знання фізіологічних закономірностей, вміння управляти завдяки їм свої­ми органами та функціями організму.

Послідовники йоги прагнуть досягти вищого стану свідомості через систему психофізіологічного тренування, що має вісім ступенів. Перші три стадії призначені для тренування грубого фізичного тіла (вказівки для очищення тіла всередині і ззовні, виконання поз); наступні три сходинки – контролювання дихання, приборкання розуму та зосередження для зміцнення і контролювання астрального тіла. Сьома стадія – медитація – застосовується для удосконалення як фізичного, так і астрального тіла. На останній стадії душа єднається із Всесвітнім Духом.

Випадковий спостерігач, який побачить, скільки зусилля, часу та уваги приділяє йогин своєму тілу, доходить висновку, що йогівська філософія – це лише різновид фізичної культури, яка виражається «стійкою на голові».

Далека від цього філософія йоги вчить, що справжня людина – це не її тіло, а безсмертне «Я», яке кожна людина відповідно до своєї ментальної еволюції певною мірою усвідомлює, що те «Я» тільки тимчасово перебуває в тілі і користується ним як інструментом. Тіло подібне до костюма, якого душа час від часу надягає і скидає, коли він зноситься. Ця тілесна оболонка має істотне значення для виявлення та розвитку людини в цій винятковій стадії. Хоча йогин дуже дбайливо та уважно ставиться до свого фізичного тіла, він іде далі й віддає тіло під контроль розуму, і, нарешті, тіло й розум він використовує для своїх вищих духовних потреб.

В галузі метафізики йогічні побудови в основному повторюють положення санкх’я. Новим елементом є лише ішвара, який у йозі не наділений усіма рисами божества – володаря реального світу (як у веданті), проте впливає на людей. В основі практики йога лежить уявлення про «Я» як чисту свідомість, яка, беручи участь у процесі пізнання, починає ототожнювати себе з діяльністю інтелекту – читти (у санкх’ї – буддхи) та наслідками цієї діяльності – відображеннями реалій світу. Шлях спасіння лежить у звільненні «Я» від впливу читти. Ступінь «поневолення» «Я» різна і має п’ять рівнів. Нижчий рівень (кшипта) – повний пристрастей життя, розум вільно блукає між об’єктів пізнання. Далі йде ступінь мудка (притупленість), що характеризується неусвідомленим потягом до пороку, сонливістю і т. ін. Вікшикта (неуважність) – перехідний рівень стану свідомості, коли безконтрольність розуму послаблюється настільки, що стають можливі як правильна поведінка, так і правильне пізнання. Перші три рівні негідні послідовника йоги, який має прагнути до екагре (зосередженість на одному об’єкті) і до нірудхе, вищого стану свідомості, коли стирається грань між суб’єктом та об’єктом, припиняється акт пізнання.

Щоб досягти цього ідеалу, йога пропонує три шляхи: шлях пізнання, шлях емоційної єдності, шлях активної дії. Практично вони здійснюються через вісім ступенів очищення та просвітлення. Тільки послідовне проходження всіх ступенів може гарантувати успіх. Додатковим засобом самовдосконалення є віра в поклоніння брахманові. Внеском у теорію пізнання можна вважати класифікацію форм мислення, яких у тогочасній йозі налічувалося п’ять: істинне пізнання, оманливе пізнання, абстрактне судження (словесне), сон, пам’ять. Маючи витоком брахманістські ритуальні діє, цей напрям давньоіндійської релігійної філософії накопичив великий досвід медитативної практики і вплинув на культи різних напрямів індуїзму (вішнуїзм, шиваїзм та ін.), а також на буддизм та джайнізм.

Міманса (II ст. до н.е.), виконуючи завдання захисту ведичної спадщини, пішла шляхом доведення «божественного» характеру стародавніх текстів. Для цього була запропонована оригінальна теоретична концепція, в якій субстанцією світу визначається слово, певний звуковий ряд. Вічність слова обґрунтовує вічність Вед, тому святий обов’язок кожної людини є суворе дотримування букви стародавніх текстів, у першу чергу виконувати свій обов’язок (дхарму), що дає змогу накопичувати внутрішню силу (апурву), яка допомагає звільнитися від карми, а тому від страждань.

Визнання субстанцією слова призвело до заперечення бога – творця, проте значення богів як об’єкту ритуальних дій зберігається, тому що це спосіб підвищення апурви. Онтологія міманси виходить з визнання реальності світу, що є матеріальним і складається з атомів. Править світом закон карми. Визнається існування безсмертної душі з тілом і надбуттям органів відчуття. Пізнання світу здійснюється за їх допомогою, а також шляхом логічного виводу, спираючись на авторитет, порівняння, гіпотезу, заперечення та інші форми розумової діяльності. Але достовірне знання про драхму можна отримати через слово. Прибічники міманси багато уваги приділяли теорії сихоти (вічного звуку) і порушили ряд цікавих лінгвістичних проблем, вплинувши на школу граматики.

Міманса, виступаючи суперником буддизму у вченні про сутність світу, рішуче заперечує ідею нереальності, або ілюзорності світу, миттєвості його існування, пустоти або ідеальності його. Міманса вважає, що світ у цілому вічний і незмінний, він не має ні початку, ні кінця, хоча окремі речі в ньому здатні змінюватися, виникати і гинути. Визнаючи багатоманітність світу, міманса зводить її до декількох категорій, зокрема до такої, як субстанція. Субстанція (у розумінні міманси) – це основа всіх якостей, що існує у дев’яти модифікаціях: земля, вода, повітря, вогонь, ефір, душа (Атман), розум, час і простір.

На особливу увагу заслуговує вчення міманси щодо зв’язку мови і мислення, слова і його значення. Міманса розрізняє вічні, незмінні звукові субстрати, слова і їх конкретні фонетичні вирази, здатні модифікуватись і змінюватись під впливом людини.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*