Психологія буддизму: вільний від жадання не має журби

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

Психологія буддизму: вільний від жадання не має журби

Буддизм – вчення, яке виникло в Індії на межі VI–V ст. до н.е. і в ході історичного розвитку стало поряд з християнством й ісламом однією з найпоширеніших релігій. Засновником буддизму є Сідхартха Гаутама (бл. 560 – 480 до н.е.), прозваний Буддою (Просвітленим). Тривалий час роз­мірковуючи над причинами людських нещасть, Будда прийшов до чотирьох благородних істин:

— Життя повне страждань: старість, хвороби, смерть, шлюб з тим, кого не кохаєш, розлука з тим, що любиш.

— Існують причини страждань. Вони полягають в нерозумінні людиною того, що життя і є страждання, а її намагання досягти заможного життя (тепер чи в наступному переродженні) тільки посилює її нещастя.

Від страждань можна звільнитись, якщо відмо­витись від бажань та пристрастей.

— Є вісімковий благородний шлях до припинення страждань – нірвани.

Людина, яка вирішила позбутися страждань, повинна:

— мати правильне розуміння суті благородних істин;

мати правильні наміри – прямувати згідно з цими істинами;

— мати правильну мову – відмовитись від брехні, лайки, шкідливого базікання;

— дотримуватись моральної поведінки – не шкодити тваринам, не творити перелюбства, не здійснювати крадіжок, не пиячити і т. ін.;

— вести правильне життя – добування засобів до існування чесною працею;

— здійснювати правильну старанність – подолання шкідливих помислів, впливів тощо;

— мати правильне споглядання – постійно дбати про засоби подолання земних спонукань і бажань;

— досягти правильного зосередження – незворушності духу, коли навіть думка про наступне звільнення не повинна радувати.

У буддійській термінології спасіння це визволення від законів карми й сансари, а також до­сягнення нірвани. А що таке нірвана? Буддійські тек­сти говорять, що її неможливо ні описати, ні пояснити, а тільки відчути. Це не небо, куди йдуть після смер­ті, а стан, досяжний для всіх тут і вже тепер.Буддійське «звільнення» є переходом у нірвану – протилежність сансари.

Нірвана – не смерть, яка означає нове народження, отож продовжує земні муки, а особливий стан душі за межами буття і небуття, цілковите звільнення від «Я», повне згасання емоційної активності. Буддисти порів­нюють перехід у нірвану із засиханням дерева чи згасанням світильника, коли в ньому вигоріла олія. З переходом у нірвану перестає діяти невбла­ганний закон карми, індивідуальна душа розчиняється в приро­ді, точніше – зливається із вселенською душею, до чого прагне все суще. Отже, буддійське звільнення – це не досягнення вічного щасли­вого життя, як в інших світових релігіях, а, навпаки, його припинення. Будда похмуро твердив: «Сидіти краще, ніж ходити, спати краще, ніж не спати, найкраще ж – померти». Нірвана, є своєрідною серединою між двома крайнощами – потуранням своїм пристрастям і умертвлінням плоті.

Будда навчав, що просвітлення та спасіння іде­альний стан нірвани походять не від якогось Бога або зовнішньої сили, а з середини самої людини, коли вона намагається чинити добро й правильно мислити.

Карму буддизм трактує незвично. Вона засвідчує своє існування постійно, через що душа переселя­ється безліч разів ще за життя. Людина зла раптом виявляє благородство, боягуз – хоробрість і т. п. – усе це й означає переродження душі. Душа, як її розуміє буддизм, це психічний стан, хвилинний настрій, нестійка комбінація дхарм. Вона, власне, і не переселяється, а перегруповується в новий комплекс дхарм, унаслідок чого життя є початком «моментальних спалахів дхарм, які постійно змінюються, воно лише здається безперерв­ним». У цьому відношенні душа віддзеркалює саму суть мінливої, ілюзор­ної природи. Ще однією специфічною рисою буддійської карми є її залежність від етики життя в цьо­му та попередніх народженнях. Саме через це Будда, перш ніж досягти нірвани, прожив 550 життів, причому в різних іпостасях.

З точки зору буддизму, Всесвіт – це безконечний процес окремих еле­ментів матерії і духу, що з’являється і зникає без реальних осіб і без постій­них субстанцій. Звуться вони дхармами; дхарма (дхамма) означає в будди­змі і закон, і духовний першоелемент світу. Відповідно в світі немає нічого, що б у певному аспекті не було відносним і не давало підстав для запере­чення конечної реальності всього існуючого. Це стосується і «Я», бо якщо особа є процес, то «моя особа» не зберігається після смерті і не народжу­ється. Це тіло не моє, воно є наслідком попередніх дій. Як полум’я запалю­ється від іншого полум’я, так і життя виникає від іншого життя. Істоти ви­никли від дій, але неправильно буде сказати, що я отримав плід дій, які я здійснив у другому житті, другому тілі. Існує причинно-наслідковий ряд для неіснування однієї свідомості і неіснування окремої сутності, що отриму­ють плоди добрих і злих дій. Свідомість постійно змінюється, а тому ніяк не можна перейти із життя в життя. Все, що ми бачимо, є причинно-наслід­ковий ряд, і тим гірше для нас, якщо ми пов’язуємо з ним наше «Я». Влас­тива природа речей непричетна до причинно-наслідкових відносин. Вона знаходиться в галузі вічних, неземних сутностей за межами явищ, при­лучення до яких неможливе.

На думку буддистів, всесвіт – це потік, навіть його реальність не є дещо постійне і незмінне. Усе є лише вібрацією дхарм. Наші тіла і душі також змінюються кожної миті; вони одночасно перебувають в становленні і падінні. Кожної миті перестають існувати, і на їх місці з’яв­ляється і знову щезає дещо інше, схоже на них і все ж від них відмінне. У певному смислі ми безперервно вмираємо і відроджуємось, що створює ілюзію константної індивідуальності.

Будда не дав відповіді про існування душі. Він просто відмовився обго­ворювати це метафізичне питання. Як і питання про існування Бога. У сво­їй гносеології він діяв за принципом: там, де знання неможливе, треба утри­муватись від судження, треба мовчати і не надто опікуватись «проклятими» метафізичними питаннями на зразок: чи вічним є світ, чи кінечний він, чи тотожна душа з тілом, чи стає той, хто пізнав істину, безмертним тощо. Відповідей на них Будда не давав, оскільки постійно твердив своїм учням: «якщо вже знайдено вихід із клітки, навіщо міркувати про її будову». Од­нак сам він, напевно, мав метафізичну систему, яка відповідала на ці пи­тання. Про це свідчить загадкова фраза, яку Будда кинув: «Те, що я взнав і не повідав вам, набагато більше від того, що я вам розповів».

Загалом Будда був реалістом і чудово усвідомлював, що дійсне стано­вище людини не відповідає її сутності, далеке від ідеального і ніякі жертво­приношення, обіцянки Вед не змінять його. Будда закликав до розвію­вання розумового дурману, досягнення спокою серця, до високого рівня моральності суспільства, правильного життя з його вимогами не шкодити живим істотам, не брати чужого, утримувати­ся від заборонених статевих контактів, не користуватися п’янкими на­поями. Звідси практична орієнтація системи буддизму. Її теоретичні по­ложення пов’язуються з питаннями щодо того, хто може досягти нірвани як вищої мети виходу з кругообігу перевтілень. Щодо цього питання буд­дизм розпадається на ряд напрямів, головними з яких є хінаяна («малий візок») та махаяна («великий візок»). Представники першого напряму стверджують, що шлях до нірвани відкритий лише монахам, які відмов­ляються від світського життя; представники другого наголошують, що досягти нірвани може особа, яка сприймає вчення Будди, але відкладає досягнення кінцевої мети для інших.

Більше сорока років Будда зі своїми учнями мандрував по Індії, проповідуючи своє вчення, яке мало практичну задачу – позбавити людину страждань.

Дійсне вчення Будди викладено в «Дхаммападі», що у перекладі означає «Шлях доброчинності», збірнику, який входить в буддійський канон. Цей текст є священним і найбільш бороненним як джерело індійської мудрості. Афористичні пасажі «Дхаммапади« складають гармонійну ціліснiсть, визначаючи ті пристрасті й стани, які тримають людину у світі страждань, пропонуючи шлях визволення від страждань (основна тема аутентичного буддизму). Це визволення не в самозабутті, самовгасанні, як вульгарно розуміють нірвану, а в просвітленні духу, який подолав низькі вподобання і залежності. Завдяки красі й глибині думки максими «Дхаммапади« протягом більш як двох тисячоліть немовби живуть своїм життям у світі людського духу.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*