9. Міфологічна казка про Псіхею

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

9. Міфологічна казка про Псіхею

А Псіхея, коли він піднімався, цупко схопила його обома руками за праве стегно — жалюгідний привісок в його високому польоті! — і так причеплена неслась за ним, як летюча супутниця у позахмарних просторах, поки, нарешті, знесилена, не впала на землю. Закоханий бог не залишає її, коли вона опинилась на землі, а злітає на найближчий кипарис і з його високого вершка, до глибини душі схвильований, так промовляє до неї:

— Простодушна Псіхеє, що ж ти наробила. Мені моя мати Венера наказувала вселити в тебе пристрасть до якнайнікчемнішого злидаря і видати тебе заміж за найубогішого, а я, знехтувавши її веління, сам прилітав до тебе як коханець. Чинив, визнаю, нерозумно; я, неперевершений стрілець, сам себе поранив своєю ж власною зброєю і зробив тебе своєю дружиною не для того, щоб ти прийняла мене за потвору й захотіла ножем відрізати мені голову, яка закоханими очима дивиться на тебе. Адже я не раз остерігав тебе від необачного кроку й доброзичливо напоумляв. Твої ж знамениті дорадниці незабаром заплатять мені за згубну науку, а тебе я покараю лише тим, що втечу від тебе.

Антоні ван Дейк «АМУР І ПСІХЕЯ»

Промовляючи останні слова, він на крилах злетів високо вгору.

А Псіхея, простягнувшись на землі, скільки міг сягнути зір, стежила за польотом чоловіка, плачучи і стогнучи у невимовному відчаї. Коли помахи крил понесли його в далечінь і сховали від її очей, вона подалась до щонайближчої річки і стрімголов кинулась з берега в воду. Але милосердна річка, мабуть, з огляду на бога, який здатний і воду розпалити, а також боячись за саму себе, миттю винесла своєю течією її живу й здорову на берег, порослий травою та квітами. Випадково край берега сидів тоді сільський бог Пан, обіймаючи гірську богиню Ехо, яку учив співати на різні лади; неподалік від берега вільно гасали пустотливі кози, скубаючи прибережну траву. Козлиний бог ласкаво кличе до себе зажурену та знесилену Псіхею, бо добре знав про її нещастя, і голубливими словами її втішає:

Едуард Берн-Джонс «ПАН І ПСІХЕЯ»

— Мила дівчино, я — сільський простак і пастух, але завдяки похилому вікові наділений багатющим життєвим досвідом. Так ось, послухай мене! Якщо я правильно здогадуюсь,- мудрі люди цей дар називають ясновидіння,- то твоя непевна й хитка хода, незвичайна блідість усього тіла, часті зітхання і, головне, заплакані очі вказують на твої нестерпні любовні муки. Тому прислухайся до моєї поради: не кидайся більше в воду і не шукай смерті. Перестань впадати в розпач, кинь сум, а радше зверни свої благання до Купідона, найбільшого з богів, вшануй його і, оскільки він юнак чутливий і розбещений, то постарайся прихилити його до себе ласкавою люб’язністю.

Так мовив пастуший бог, а Псіхея нічого йому не відказала, тільки вклонилась низесенько доброзичливому божеству й пустилась у широкий світ.

Добрий шмат дороги вона пройшла натрудженими ногами, коли вечірньої пори незнаною стежкою добралась до якогось міста — саме до того, де царював чоловік однієї з її сестер. Дізнавшись про це, Псіхея веліла повідомити сестру про своє прибуття. Її відразу ввели в палац; коли сестри обмінялись привітаннями й обіймами, на запитання, що її привело сюди, Псіхея так відповіла:

— Пам’ятаєш, певне, вашу пораду заколоти двосічним ножем звіра, що ночував зі мною, видаючи себе за мого чоловіка, поки він ще, не зжер мене, бідолашну, своєю хижою пащею? Але як тільки я, за вашою порадою, при яскравому світлі лампи глянула на його обличчя, перед моїми очима постала дивна-предивна картина: я побачила (подумати тільки!) — самого Купідона, солодким сном оповитого. У той час як я, зачудована таким милим видовиськом і приголомшена надміром насолоди мучилась, неспроможна її зазнати, з лампи якимсь нещасливим випадком пролилась гаряча олива на плече сплячого. Проснувшись відразу ж від болю і побачивши мене зі зброєю й лампою в руках, Купідон заволав:

— За такий страшний злочин іди геть і забирай свої манатки, а я візьму врочистий шлюб з твоєю сестрою: тут він назвав твоє ім’я. І негайно звелів Зефірові вивіяти мене з його дому.

Ще Псіхея й не домовила до кінця, як та, охоплена приступом шаленої хтивості і згубних заздрощів, щоб обманути чоловіка, вигадує миттю ганебну брехню, начебто одержала звістку про смерть батьків, сідає на корабель і щодуху мчить на відоме вже урвище. Хоча дув зовсім інший вітер, вона, охоплена сліпою надією, крикнула:

— Прийми мене, Купідоне, як гідну тебе подругу, а ти, Зефіре, неси свою володарку! — і стрімголов стрибнула із височенної скелі. Але до жаданого місця не дісталася навіть і мертвою: коли скочувалась по гострому каміняччі, її тіло пошматоване було на клапті; загинула вона, як того й заслужила, а її зім’яті нутрощі стали здобиччю хижих птахів і диких звірів. Справедлива кара не минула і другої сестри. Бо Псіхея після довгих блукань дійшла й до міста, де жила її друга сестра. І ця дала себе піймати на гачок і прожогом кинулась на кручу, щоб узяти злочинний шлюб, але там знайшла таку ж саму жахливу смерть.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*