Вступ

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

Мікеланджело  Буонаротті «СТВОРЕННЯ АДАМА» (1511)

Вступ

Як ви пам’ятаєте, Бог створив світ, якого ще ніколи не існувало. У п’ятий день роботи Бог втратив інтерес до своєї праці – стомився, але дав їй високу оцінку: світ був гарним. Долаючи стомленість, Бог за своїм образом і подобою створює Адама, щоб світ став цілісним. Зрозуміло, Адам – частина природи. І заради чого його створив Бог? Звісно: щоб Адам продовжував розпочате Богом творіння світу.

Третя дія, яку зробив Бог (перша – створив світ, друга – Адама), у своє творіння вдихнув душу.

Це теж зрозуміло: без душі Адам був би неспроможним виконати завдання, які покладав на нього Бог; Адам так і залишився б частиною природи. Але Адам був задуманий у якості інструмента природи. Для цього він і отримав душу.

Світові релігії розглядають створення людини як акт Божої волі. Про це сказано у священних книгах іудеїв, християн, мусульман. На шостий день творіння «І сказав Бог: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою» [Бут. 1:26]. У Корані читаємо: «Я установлю на землі намісника» [Коран, 2: 28], «Я створю людину» [Коран, 15: 28]. Але творення людини відрізнялось від створення рослин та тварин, для появи котрих було досить одного: «Нехай буде…» Людина – істота, що має два начала: духовне й матеріальне, то ж і її творення поєднує два етапи: створення матеріальної оболонки, тобто тіла, » із пороху земного» [Бут. 2 : 7], із глини [Кор. 15:28] і другий – «І дихання життя вдихнув у ніздрі її. » [Бут. 2:7], або «… вдуну від Мого Духа» [Кор. 15: 29], «… і стала живою душею» [Бут. 2: 7]. Створено намісника Бога на землі [Кор. 2: 28], Його образ і подобу [Бут. 1: 26].

Так виглядає послання землян своїм космічним сусідам

Цінність людини не стає меншою в залежності від того, створена вона Богом, занесена з Космосу чи є результатом еволюції живого.

Питання щодо наукового статусу поняття «душа» завжди було і лишається предметом дискусій між «світськими» та «релігійними», віруючими і невіруючими психологами. «Психологія, у власному розумінні цього слова, перебуває ще більше, ніж історія, в тісному відношенні з релігійними системами… Всі релігійні системи не тільки виникли з потреб душі людської, але й були, у свою чергу, своєрідними курсами психології… Великі психологічні істини, приховані в Євангелії, поширювалися разом з євангельським вченням… Яка книга у світі представляє глибшу психологію, правильніше знання людей, і яка книга у світі більше читалася, слухалася, обмірковувалася! Якщо ж євангельська психологія… зробилася загальним надбанням християнського світу, тобто всього освіченого європейського світу, то яким же чином психолог може не знати цієї психології, може обійти її…?» – зазначав Костянтин Ушинський.

З часів стародавніх греків почалися нескінченні сперечання про сутність людини та таємниці її душі. Відома притча про Платона і Діогена, які теж намагалися визначити сутність людини. Людина, твердив Платон, це двонога безпера тварина!

А що, не так?! Адже у тваринному світі це єдина ознака, яка відрізняє людину від своїх «братів молодших».

Наступного дня Діоген обскубав півня, приніс його до Платона і кинув йому під ноги: «Ось твоя людина! Дво­нога! Безпера!.. Усе так, як ти визначив».

Платон не розгубився і додав: «Людина – це двонога безпера істота з широкими нігтями!»

Більш точно? Так, але все ж таки помилкове визначення, за прикметами, а не за сутністю.

Коли стародавні мудреці кожній людині говорили: «Пізнай самого се­бе!» («Gnóthi sеautón«) – вони мали на увазі науку пізнан­ня своєї душевної сутності. Це давньогрецьке висловлювання, яке, власне, стало психологічним девізом, було викарбуване на фронтоні храму Аполлона в Дельфах. Античність приписувала цей вислів Фалесу, а частіше всім семи давньогрецьким мудрецям, які нібито, зібравшись біля Дельфійського храму, поклали цей вислів в основу всієї еллінської мудрості.

Геракліт Ефеський, один з найславетніших давньогрецьких філософів, стверджував, що «меж душі не відшукати, яким би шляхом ти не йшов: така глибока її міра». Проте людина протягом багатьох століть наполегливо проторює різні стежки, щоб наблизитися до розуміння таємниць психіки, збагнути природу власного «Я», знайти засоби гармонізації душевних станів.

Отож, знання, які ми зараз називаємо психологічними, існували здавна. Становлення психології – тривалий процес боротьби різних поглядів і концепцій, пошуку свого місця серед інших наук. Те, що видається самоочевидним одному дослідникові, може не бути таким для іншого.

Психіка (психічне) може розглядатися як об’єктивна реальність, що існує незалежно від тілесних носіїв земного походження і в своїх метафізичних визначеннях підноситися до таких метапонять, як Абсолютний Дух, Космічний Розум, Логос тощо. Більш традиційною є думка, що психіка може існувати лише в межах окремої тілесності, що тільки індивід може бути носієм і суб’єктом психічного життя. Різними сьогодні можуть бути навіть погляди щодо виникнення психічної реальності: а) існувала завжди; б) створена Богом; в) занесена з інших Галактик; г) сформувалася в процесі еволюції як функція матерії, що розвивається тощо. Саме тому знайомство з різноманітними психологічними теоріями дає змогу краще зрозуміти предмет психології і методи дослідження психіки.

Питання про місце психології в системі наук завжди було і залишається предметом гострих дискусій. Від відповіді на нього залежать можливості використання психологічних даних в інших науках. Місце, яке відводилося психології в системі наук у різні історичні періоди, свідчило і про рівень розвитку психологічних знань, і про загально філософську спрямованість самої класифікаційної схеми. У цій схемі психологія завжди була саме тим компонентом, який переконливо показував неспроможність усіх лінійних класифікаційних схем. Жодна наука не переходила з однієї рубрики в іншу стільки разів, як психологія.

В історії психології, психологічній науці, яка займається дослідженням процесу встановлення психологічних знань і уявлень, можна знайти три основних підходи до визначення рамок та етапів розвитку психології:

— відповідно до першого підходу, психологія має довгу передісторію і коротку історію, яка починається з другої половини XIX століття (Г. Еббінгауз);

— представники другого підходу (М.С. Роговін та ін.) вважають, що розвиток психологічної думки має бути розподілений на три етапи (донаукової (міфологічної), філософської і наукової психології);

— згідно з третім підходом (культурологічним), розвиток психологічної науки повинен розглядатися в контексті розвитку людської культури взагалі. До цього підходу належать вчинкова концепція в історії психології, розроблена українським вченим В. А. Роменцем.

Згідно остатнього підходу, етапи розвитку виокремлюються за історичними епохами – отож, можна говорити про психологію міфологічного періоду, психологію античності, психологію середньовіччя, психологію Відродження, психологію епохи Бароко, психологію Просвітництва, психологію сцієнтизму (останньої епохи, що бере початок у XIX ст., у якій, до речі, живемо й ми – її назва походить від латинського «scientia» – наука, і відбиває ту рушійну силу, яку має наука у сучасній культурі).

Запропонований останнім підходом поділ історії психології має сенс, бо психологія кожної історичної епохи мала суттєві відмінності, робила цілком певні акценти на тих чи інших психічних явищах.

Творцями терміна «психологія», що в дослівному перекладі означає «наука про душу», були німецькі вчені Рудольф Геккель та Отто Касманн.

У 1590 р. професор філософії Геккель видав латинською мовою книгу під назвою «Психологія», яка мала значну популярність і протягом семи років витримала три видання. В 1594 р. послідовник Геккеля Отто Касманн продовжив дослідження душі в книзі під назвою «Антропологічна психологія».

Дослідження меж проблеми, пов’язаної із цим терміном, безсумнівно, сприяло консолідації психології, внутрішньої структури та міждисциплінарних її зв’язків. Виникає фах психолога. Але переломною віхою в історії психології вважають 1879 рік, коли німецький учений Вільгельм Вундт заснував у Ляйпцігу першу у світі психологічну лабораторію, обладнану спеціальною апаратурою. Туди за науковим досвідом з усіх усюд почали з’їжджатися вчені, і невдовзі подібних лабораторій було вже багато. Настав час офіційного визнання психології як самостійної та експериментальної галузі знань. Отож, психологія одна з наймолодших наук і одночасно одна з найдавніших. Про це афористично висловився німецький психолог Герман Еббінгауз: психологія має довгу передісторію й коротку історію.

Історія психології – галузь психологічних знань, що вивчає розвиток психіки і знань про неї в історичному і логічному аспектах з акцентом на першому із них. Вона показує історичне становлення психологічних знань, відшуковуючи зв’язок з духовною і матеріальною культурою народів світу, визначає пріоритетні напрями досліджень у зв’язку з «духом часу».

Серед найважливіших питань, які вивчає історія психології, можна виділити такі:

— методологія історії психології з її двома основними полюсами – сцієнтизмом і антисцієнтизмом, критеріями поділу теоретичного й емпіричного;

— історія методології, включаючи проблеми співвідношення механіцизму й холізму як протилежних підходів до розуміння і пояснення людської психіки, пізнавальних та метафізичних аспектів, аналіз гуманістичного й «обезлюдненого» начал, механіцизму та операціоналізму;

— сучасний стан психологічної науки з її проблемами сучасної теорії і методології, структури знання в цілому;

— зіставлення досліджень різноманітних шкіл і напрямів – біхевіоризму, інтроспекціонізму, гуманістичної психології, феноменологічного, екзистенціального, трансперсонального напрямів, гештальтпсихології, символічного інтеракціонізму, фройдизму;

історія окремих розділів психологічного знання – когнітивної психології, нейропсихології, теорії діяльності, психології релігії, психології творчості, політичної психології тощо;

— хроніка наукового життя; внесок учених у розвиток психологічної науки.

Складовою історії психології є історіографія психології – сукупність досліджень, об’єктом яких і є історія психології. Вона ставить своїм завданням дослідити минуле з метою висвітлення загальної теорії розвитку психологічних ідей, розкриття умов і причин цього розвитку, закономірностей і механізмів одержання нового знання про психічну реальність, взаємодії науки та соціальної практики.

Як і будь-яка інша наука, історія психології будується на фактах, на критичному аналізі особливої емпірії у вигляді реальних подій (відкриттів, помилок, теорій, суперечок тощо), які відбувалися в конкретну епоху. Достовірне конструювання цих подій, їх опис – необхідний ґрунт історичного дослідження. Від опису картин того, чого вже немає, до пошуку механізмів, дія яких привела до результатів, що записані в пам’яті науки, – такий шлях пошуку ключових, значущих думок. Тільки тоді, коли історичне дослідження виявить, як були досягнуті ці результати, завдяки чому виникло нове знання, воно набуває статусу наукового.

Знання історії наукової дисципліни, зокрема психології, конче потрібне для людини, яка вирішила присвятити себе цьому фахові. Це початковий пункт теоретичної підготовки, який збагачує загальну й професійну ерудицію. Кожна нова генерація психологів мусить знати досягнення попередників ще й для того, щоб дати відповідь на одвічні питання людського буття, але на ґрунті нових обставин і нового досвіду.

Пропонований навчальний посібник з історії психології має на меті:

— дати студентам цілісне уявлення про закономірності розвитку знань про психіку в історичному і логічному аспектах;

— розкрити взаємозв’язок психології з іншими науками, від яких залежать її досягнення;

— з’ясувати залежність зародження і сприймання знань від соціокультурного контексту, від ідеологічних впливів на наукову творчість;

— дослідити роль особистості, її індивідуального творчого шляху в
становленні самої науки.

З метою адекватного висвітлення ролі історичного і людського факторів в історії психології значний акцент зроблений на більш глибокому ознайомленні студентів з видатними, оригінальними мислителями різних епох, погляди яких найяскравіше репрезентують становлення «науки про душу».

© М.М. МАХНІЙ Психологічна думка стародавнього світу

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка

Ілюстрований навчальний посібник для студентів психологічних спеціальностей  вищих навчальних закладів

Історично міфологія та стародавня філософія — перші кроки на звивистому і неймовірно складному шляху до психологічних знань. Зарадити у цій нелегкій подорожі й покликаний цей електронний навчальний посібник. В ньому читач, що лише починає знайомство з наукою про душу, знайде, сподіваюсь, не лише напутні поради, але й необхідні дороговкази для подальшого самостійного мандрування в світі психологічних напрямів і течій.

Авторський задум полягав не стільки в тому, щоб додати ще одну краплину до безмежного океану написаного про історію науки, як у тому, щоб показати виховний вплив психологічної думки стародавнього світу на життя нашого сучасника, перед яким стоїть теж саме одвічне завдання: «Пізнай самого себе».

Автор

Зміст

Вступ

Психологія в міфологічний період

Анімізм: первісна світоглядно-психологічна теорія

«Адамове яблуко»: форми існування душі

Душа в потойбічному світі

Метемпсихоз: мандри душі

Тотемізм: культ міфічних першопредків

Табу: регламентація поведінки

Фаталізм: Доля і Талан

Шаманізм: психотерапія первісної доби

Питання для обговорення та закріплення матеріалу

Рекомендована література до розділу

Психологія в античному світі

Апулей Люцій: «Міф про Амура і Психею»

Мілетська школа: у пошуках першоелементів світу і душі

Геракліт Ефеський: норов людини – її демон

Піфагор: тіло є для душі ув’язненням

Емпедокл: між Любов’ю й Ворожнечею

Анаксагор: рух є виразом душі

Демокріт про атоми душі

Гіппократ: усе добре, але в міру

Маєвтика Сократа: я знаю, що я нічого не знаю

Ксенофонт Афінський : Зі «Спогадів про Сократа»

Психологія Платона: бог в нас самих

Платон : Фрагменти діалогу «Бенкет »

Арістотель: душа є формою тіла

Арістотель про фізіогноміку

Арістотель: Роздуми про дружбу з «Нікомахової етики»

Частини *1*2*3*4*5*6*

Теофраст про характер

Післяарістотелівський період античної психології:

стоїчна, скептична, кінічна, кіренська та епікурейська школи

Лукрецій Кар: «Про природу речей»

*1*2*3*4*

Апулей Люцій: Міфологічна казка про Псіхею

Фрагменти *1*2*3*4*5*6*7*8*9*10*11*12*13*14*15*16*

Питання для обговорення та закріплення матеріалу

Рекомендована література до розділу

Психологічна думка у культурі Стародавнього Сходу

Психологія Упанішад: у пошуках універсального «Я»

Психоенергетичне вчення йоги та міманси

Психологія буддизму: вільний від жадання не має журби

«Дхаммапада»: так говорив Гаутама Будда. Вибрані афоризми

Кама: сфера почуттєвих бажань

Ватсьяяна Малланага : «Камасутра». Фрагменти

ТАЄМНИЦІ ЖІНОЧОЇ ПОВЕДІНКИ * ПРО ІДЕАЛЬНИХ ДРУЖИН * ЗАКОНИ КОХАННЯ

Даосизм: шлях наймудріших

Інь — Ян: психоенергетика жіночого і чоловічого

Лао-цзи : «Дао де дзин «. Фрагменти

Конфуціанство: психологія людинолюбства

Конфуцій : «Лунь юй». Уривки

Питання для обговорення та закріплення матеріалу

Рекомендована література до розділу

14. Міфологічна казка про Псіхею

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

14. Міфологічна казка про Псіхею

Коли споночіло, Венера вернулась з весільної учти напідпитку, напахчена й прикрашена вінками полум’яних троянд. Побачивши, як дбайливо виконана незвичайна робота, вона й каже:

— Нікчемо, це не твоїх рук робота! Належить вона тому, кому ти сподобалася на його і твою біду!

— І, кинувши Псіхеї окраєць черствого хліба, пішла спати. А Купідона, самотньо замкненого в окремій кімнаті, всередині будинку, суворо охороняли, почасти для того, щоб він у приступі безглуздих пустощів не підвередив собі рани, а почасти, щоб не зустрівся із своєю милою. Так під одним дахом провели втомливу ніч розділені й розлучені коханці.

Але тільки-но Аврора ступила на колісницю, Венера покликала до себе Псіхею і мовила так:

— Ти бачиш он там гай, що тягнеться вдаль берегом річки? Його кущі починаються на сусідній горі. У цьому гаю блукають без пастуха дорідні вівці, руно яких міниться й сяє золотом. Принеси мені жмутик цієї дорогоцінної вовни. Як його дістати — твоє діло.

Псіхея охоче вирушила туди, щоправда не з наміром виконати веління богині, а щоб, кинувшись сторчма з прибережної кручі у водну безодню, покласти край своїм мукам. Враз із річки зелена очеретинка, виконавиця мелодійної музики, наділена пророчою силою, тихим шепотом ніжного вітерця так їй натхненно віщує:

— Псіхеє, перебори в собі відчай! Хоч ти й зазнала багато горя, не оскверняй моїх священних вод нещасною своєю смертю, а також у цей час не підходь близько до цих страхітливих овець: коли їм докучає сонячна спека, вони звичайно дичавіють. Оскаженілі, вони чи то гострими рогами, чи то як камінь твердими лобами, інколи навіть отруйними укусами стають небезпечними для людей. Але коли після полудня сонячна жара спаде і ласкава річкова прохолода заспокоїть отару, ти зможеш заховатись під розлогим платаном, який тягне вологу з тої ж самої річки, що і я. Як тільки заспокояться оскаженілі вівці, ти, обтрушуючи віти дерев у поблизькім гаю, назбираєш стільки, скільки треба золотої вовни, що поначіплювалась у незайманих хащах.

Ось так скромна й милосерда очеретинка підтримувала на дусі й повчала Псіхею, як їй рятуватись. А та не знехтувала порадою й не пошкодувала, що послухала: точно виконала те, що очеретинка радила, і легко назбирала повний поділ м’якої золотистої вовни і принесла її Венері. Але і на цей раз за успішне виконання другого, повного небезпек завдання, Псіхея не удостоїлась доброго слова в богині. Насупившись і кисло посміхаючись, Венера сказала: — Мені добре відомо, хто за тебе виконав цей подвиг. Тепер-то я вже як слід перевірю, чи ти справді наділена відвагою й неабиякою розсудливістю. Ти бачиш, он там, на вершині височенної гори, недоступний стрімчак, з нього струмує темна вода? Вона стікає вниз у закритий з усіх боків виярок, а далі дзюрчить у Стігійські болота і живить течію Коціта, що грізно бурхає. Так ось, із самого витоку нагірного джерела зачерпни мені у оцей дзбанок крижаної водички і принеси не барячись.

— Із цими словами вона простягла Псіхеї посудину з гранованого кришталю, а на додачу ще й пригрозила.

Псіхея, наддавши ходи, вибирається на гірську вершину в надії, що хоч там покладе край своєму нестерпному життю. Але коли вийшла на місця, прилеглі-до цього хребта, побачила, що їй не виконати такого непосильного завдання. Бо височенна скеля, прямовисна, крута й слизька через ожеледь, вивергала з кам’яних розколин джерела, що наводили жах. Вихоплюючись із похилого отвору, вода зі скаженою швидкістю збігала по крутосхилу і, щезнувши у вижолобленому в граніті вузькому річищі, непомітно стікала в сусідню долину. Зліва і справа зі скельних заглибин виповзають гидкі дракони, витягуючи довжелезні шиї, повіки в них ніколи не заплющувались, а їхні зіниці без упину дивились на світ: дракони не знали сну. До того ж вода, наділена даром мови, сама себе захищала, раз по раз вигукуючи:

— Відійди! Що ти тут робиш? Дивись мені! Що ти затіяла? Геть звідси! Бережись! Тікай, поки не пізно! Пропадеш!

— Псіхея, немов окам’яніла, усвідомлюючи нездійсненність доручення, тілом була там, але почуттями відсутня: страшна небезпека скувала її волю. Мало того, вона була позбавлена навіть останньої полегші — плачу.

Але страждання безвинної душі помітили зіркі очі доброзичливого провидіння. З’явився раптом перед нею з широко розпростертими крилами величний птах всевишнього Юпітера, хижий орел. Він згадав про давню послугу, яку зробив йому колись Купідон, бо завдяки йому він зумів доставити Юпітерові фрігійського виночерпія. З’явився, саме впору, щоб, несучи допомогу дружині його, цим віддячити богу. Залишивши піднебесні широти, він почав кружляти перед Псіхеєю і з такими словами звернувся до неї:

— Ой, наївна, недосвідчена дівчино, ти гадаєш, тобі вдасться підійти близько до священного й водночас страхітливого джерела і ще й зачерпнути з нього бодай одну краплю? Невже ти нічого не чула про оці Стігійські води, які наводять жах на богів, навіть на самого Юпітера, бо як ви, люди, клянетесь могутністю богів, так небожителі — величчю Стікса? Давай-но свій дзбанок!

— Орел миттю схоплює дзбан у свої кігті і, цупко тримаючи, одразу ж відлітає, щоб наповнити його. Помахуючи могутніми крилами і звертаючи то вліво, то вправо, він пролітає між пащ драконів з вишкіреними зубами і трьохжалими звивистими язиками і дістається до води. Вода неохоче його прийняла, вигукуючи, щоб забирався геть, поки цілий. Але він збрехав, сказавши, що прилетів за наказом Венери, якій мусить догодити. Ці хитрощі допомогли йому підступити до джерела.

13. Міфологічна казка про Псіхею

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

13. Міфологічна казка про Псіхею

Брутально запустивши руку в волосся Псіхеї, вона потягла за нього, але та зовсім не опиралася. Як тільки Венера побачила, що Псіхея перед нею, ту ж мить зайшлася гучним реготом,- таким буває сміх у людей, охоплених божевільним гнівом. Вона трясла головою і, чухаючи праве вухо, загорлала:

— Ага! Нарешті ти зволила навідатись до свекрухи! А може, ти прийшла перевідати свого чоловіка, який не може оклигати від рани, нанесеної твоєю рукою? Не журись, я прийму тебе так, як личить прийняти добру невістку! — і далі волала:

— Куди ж ділись Турбота й Журба, мої служниці?

— Коли викликані з’явились, Венера передала їм Псіхею, щоб ті покарали її. Вони, виконуючи жорстокий наказ, батожили Псіхею, безталанну, й катували на всі лади. Потім знову привели її перед очі володарки. Венера знову зареготала і мовила:

— Глядіть-но! Вона намагається зворушити мене своїм здутим животом, преславний плід якого має зробити з мене щасливу бабусю. Яке ж то щастя! Мене у розквіті віку називатимуть бабусею, а син нікчемної рабині прославиться як онук Венери! Зрештою я, недотепа, даремно кажу «син», бо шлюб нерівний, до того ж узято його десь у сільській глушині, без свідків, без згоди батька, то його не можна визнати дійсним. Через те дитина від такого шлюбу буде незаконною, якщо я дозволю доносити цей плід.

Джордано Лука «ПОКАРАННЯ ПСІХЕЇ ВЕНЕРОЮ»

З такою лайкою накидається вона на Псіхею, рве на ній на клапті одяг, тягне за волосся, гатить по голові, Жорстоко мотлошить. Потім бере пшеницю, ячмінь, просо, мак, горох, сочевицю, біб — усе це змішує і, висипавши на одну купу, каже: — Мені здається, така гидка рабиня нічим іншим не зможе прихилити до себе коханців, хіба що ревною службою. Ось зараз я переконаюсь, чого ти варта. Розбери-но оцю змішану купу зерна й відділи кожний його вид окремо до настання вечора. Потім покажеш, що в тебе вийшло.

Показавши Псіхеї величезну купу всіляких зерен, сама вирушає на якийсь весільний бенкет. А в Псіхеї навіть і не потяглась рука до такої надзвичайно складної, а то і взагалі нездійсненної роботи. Приголомшена жорстоким наказом, бідолаха заціпеніла, не здатна навіть і слово промовити. Враз якась малесенька польова мурашка, бачачи, що на Псіхею звалили непосильну роботу, змилосердилась над улюбленицею великого бога і, обурена жорстокістю її свекрухи, починає завзято поратись, скликає силу-силенну довколишніх мурашок і так умовляє їх:

— Змилуйтесь, працьовиті вихованки землі, яка всіх годує, змилосердьтеся над дружиною Амура, чарівною жіночкою, поспішіть на допомогу їй у скрутний час.

— Нахлинули одна за одною хвилі шестиногих істот і, хапаючи зернину по зернині, вмить розібрали всю купу і, розклавши за сортами, зникли з очей.

12. Міфологічна казка про Псіхею

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

12. Міфологічна казка про Псіхею

На небі Венера одразу ж повертає у царські хороми Юпітера і самовпевнено заявляє, що їй необхідно скористатися з допомоги гучномовного бога Меркурія. На знак згоди Юпітер лише поворухнув своїми темними бровами. Зраділа Венера, в цю ж хвилину у товаристві Меркурія залишає-небо і, схвильована, веде з ним таку розмову:

— Брате-аркадійцю, тобі добре відомо, що твоя сестра Венера ніколи нічого не домоглася без допомоги Меркурія; ти, певне, знаєш також, скільки часу я змарнувала, щоб розшукати служницю, яка ховається від мене. Через те не залишається нічого іншого, як з допомогою твого оголошення привселюдно пообіцяти нагороду тому, хто заявить, де вона зараз. Отож постарайся спішно виконати моє доручення, причому точно подай особливі прикмети розшукуваної, за якими легко можна було б її розпізнати, щоб провинний у недозволеному приховуванні Псіхеї не міг виправдовувати себе, ніби не знав, кого питають.

— Проказавши таке прохання, вручає йому листок, де було записане ім’я Псіхеї та інші дані. Опісля без затримки йде собі додому.

Послуг Меркурія недовго довелося чекати. Він гасав по всіх країнах, виконуючи завдання, звертався з таким оголошенням:

— Якщо хто-небудь зуміє спіймати або вказати місце, де переховується втікачка, царська дочка, служниця Венери, на ім’я Псіхея, нехай негайно заявить про це. В нагороду за повідомлення він одержить від самої Венери сім солодких поцілунків, причому один, найсолодший,- з ніжним доторком язика.

Хендрік Гольциус «МЕРКУРІЙ»

Коли Меркурій зробив таке оголошення, жадання дістати небувалу винагороду заохотило людей наввипередки розшукувати втікачк. Ця обставина остаточно вплинула на Псіхею: вона вирішила негайно здатися на милість Венери.

Псіхея вже підходила до воріт володарки, коли раптом заступила дорогу їй одна із служниць Венери, на ім’я Звичка, і з усіх сил вигукнула:

— Нарешті дійшло до тебе, ледаща служко, що в тебе є володарка. Невже при властивій тобі нахабності ти вдаватимеш, що не знала, яких великих зусиль коштувало нам розшукати тебе? Як-то добре, що ти попала в мої руки, немов у самі кігті, бо тут же будеш покарана за свою непокірливість.