16. Міфологічна казка про Псіхею

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

Такі поради виклала їй віща вежа. І Псіхея, не гаючись, вирушає в Тенар; захопивши з собою, як їй і було велено, монети та паляниці, поквапом спускається по стежці в підземне царство. Мовчки проходить повз каліку-погонича ослів, платить човняреві за переправу, не зважає на мольби мерця, котрий підплив до неї, нехтує підступними намовами ткаль і паляницею заспокоює скажену лють пса — все це й дало їй змогу проникнути в хороми Прозерпіни.

Шарль-Жозеф Натуар. «Психея и Прозерпіна». 1735.

Відмовившись від запрошення господині зайняти м’яке сидіння і скуштувати розкішної їжі, вона сіла скромно біля ніг її і задовольнилася чорним хлібом. Потім передала Прозерпіні просьбу Венери і зразу ж одержала баночку, потай заповнену й закриту Прозерпіною. Після того, як другою паляницею заткнула пельку псові, що з усіх сил гавкав, і дала останню монету перевізникові, вона вийшла з підземного царства набагато жвавіше, аніж ішла туди. Ось так і повернулась Псіхея на білий світ і захоплено його привітала. Хоч і не терпілося їй завершити доручене завдання, одначе, перейнята зухвалою цікавістю, подумала: — Яка ж бо я дурна! Несу божественну красу і ані крихточки собі не візьму, щоб подобатись своєму милому? — із цими словами відкриває баночку.

Але що за чудасія! Ніякої краси, навіть і сліду її там не було, і взагалі нічого, крім сну підземного, справжнісінького стігійського, не. містилось у ній. І той, звільнившись з-під кришечки, налягає на неї, туманом тяжкого оціпеніння розливається по всьому тілу її. Сон так оволодів нею, що вона як стояла, так і впала на стежку. І лежала нерухомо, схожа на твердо сплячу або мертву людину. Тим часом Купідон, який одужав від тяжкої, рани і не міг перенести розлуки з коханою Псіхеєю, вислизнув ,з кімнати, де був ув’язнений, через високо розташоване вікно. А що крила його вже досить добре зміцніли і після довгого відпочинку він набагато швидше літав, то він миттю прибув до своєї Псіхеї. Дбайливо зігнав сон з її повік і, знову у баночку загнавши, закриває його. Псіхею ж, нешкідливо вколовши вістрям стріли своєї, будить і так до неї мовить: — Так-то, небого, ти ледь не загинула — знову ж таки через свою цікавість. Поки що виконай сумлінно доручення, яке тобі дала моя мати, а я вже потурбуюсь про все інше.- 3 цими словами він злинув на крилах угору і відлетів, а Псіхея поквапилась віднести Венері дарунок Прозерпіни.

У той час Купідон, якого мучила непереборна любовна жага і який сильно від неї змарнів, лякаючись надмірної суворості матері, вдається до своїх випробуваних хитрощів. Піднявшись на своїх крилах у швидкому польоті на саму вершину неба, уклінно благає великого Юпітера й викладає йому свою справу. Тоді Юпітер, схопивши рукою за його щічку, пригинає до своїх уст, цілує ніжно і каже: — Щоправда, любий синку, ти ніколи не виявляв до мене шани, як того вимагає постанова сонму богів, навпаки, частенько прохромлював своїми стрілами груди мені, де визначаються закони стихій і рух небесних світил, не раз ганьбив їх земною хтивістю всупереч законам, зокрема Юлійському закону, і суспільній добропристойності. Мою добру славу й повагу ти підривав ганебними любовними пригодами, надаючи моєму світлому обличчю вигляду змій, вогню, тварин, птахів та свійської худоби. Але я не зважатиму на це й задовольню всі твої побажання: причина цьому — моя поблажливість, а також те, що виріс ти на моїх руках; зумій тільки оберегти себе від своїх недругів. Одна лише умова: якщо є на світі якась дівчина дивної вроди, то віддай її мені у винагороду за оцю мою доброчинність.

Після, цих слів він велить Меркурію скликати негайно всіх богів і оголосити: той, хто не з’явиться на засідання, заплатить кару у десять тисяч нуммів. Налякані такою погрозою, небожителі швиденько заповнили небесний зал, а величний Юпітер, сидячи на високому троні, так сказав:

— Боги, занесені в список Музами, всі ви, звичайно, добре знаєте цього молодика, якого я виплекав власними руками. Вважаю за необхідне приборкати надмірний запал його ранньої молодості. Вже набридло слухати, як щоденно його чорнять розповідями про любовні пригоди та різні ганебні витівки. Треба відняти всього будь-яку нагоду щодо цього і накласти пута на його молодечу розбещеність. Уподобав він дівчину і позбавив її дівоцтва. Нехай же він її й має, нехай голубить у своїх обіймах, нехай насолоджується її вічним коханням.

І, звертаючись до Венери, каже: — Ти, доню, не сумуй і не бійся, що шлюб твого сина із смертною дівчиною знеславить твій високий рід і становище. Я постараюся, щоб шлюб не був нерівним, а законним, згідно вимог подружнього права.

Тут він наказує Меркурію негайно доставити Псіхею на небо і, подаючи їй чару з амброзією, каже: — Візьми, Псіхеє, оцю чару і стань безсмертною. Нехай ніколи Купідон не розстається з твоїми обіймами і нехай ваш шлюб буде вічним.

Джуліо Романо. «Бенкет богів». Роспис лоджиї Психеї. 1519.

Незабаром почалася розкішна учта. Почесне місце зайняв молодий, пригортаючи до грудей дружину Псіхею. Так само лежав зі своєю Юноною Юпітер, а над ними по порядку всі інші боги. Чару з нектаром, який у богів служить замість вина, подавав там. Юпітерові його чашник, уславлений сільський хлопчина, а іншим богам підносив Лібер. Вулкан куховарив, Ори обсипали бенкетуючих трояндами та іншими квітами, Трації скроплювали пахощами, Музи розважали всіх мелодійним співом, Аполлон співав під ліру, красуня Венера танцювала у такт милозвучної музики, підібравши собі такий супровід, що Музи співали хором, Сатир грав на флейті, а молодесенький Пан дмухав у сопілку. Ось так урочисто й законно Псіхея стала дружиною Купідона. Згодом народилася в них дочка, яку ми називаємо Насолодою.

 

15. Міфологічна казка про Псіхею

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

Зраділа Псіхея взяла у нього дзбанок, наповнений водою, і швиденько віднесла його Венері. Але й тепер не зуміла зм’якшити серця розгніваної богині. Та, із злобною посмішкою на лиці, тоном, що віщував ще більші й суворіші випробування, проказала: — Ти, як видно, неабияка, прямо-таки досвідчена чаклунка, коли так блискуче виконуєш трудні мої доручення. А тепер, моя дорогенька, ось що зроби. Візьми оцю баночку,- Венера тут же простягла її Псіхеї,- хутчій спустись у підземне царство, у грізну оселю самого Орка. Вручаючи цю баночку Прозерпіні, перекажи їй таке: «Венера просить тебе дати їй хоч трішки краси, хоч би на одну днинку, бо власну вона повністю витратила, доглядаючи хворого сина». Тільки ж не барись, одразу вертайся, бо мені треба намазатись ще до того, як піду на зібрання богів.

Тепер Псіхея відчула більше, ніж будь-коли, що прийшов їй кінець, і ясно усвідомила: її посилають на неминучу згубу явно, відкрито. Хіба це не так? Адже змушують її спуститись у самий Тартар, в країну мертвих, добровільно, власними ногами. Не зволікаючи, Псіхея прямує до височенної вежі з єдиним наміром — кинутись звідти сторч головою, гадаючи, що саме в такий спосіб можна буде найпростіше й найшвидше потрапити в царство тіней. Але вежа заговорила раптом людським голосом: — Навіщо тобі, небого, кидатися з такої висоти і губити життя своє? Чому ти занепала духом перед останньою небезпекою і новим випробуванням? Якщо дух твій відокремиться від тіла, ти, щоправда, зійдеш у глибокий Тартар, але назад ніяким чином не зможеш вернутися. Послухай-но мене.

Неподалік звідси міститься Лакедемон, славетне місто Ахайї; поблизу нього знайдеш Тенар, захований серед недоступних пустирів. Там є вхід до царства Діта, і з навстіж відкритих воріт видно непрохідну дорогу. Коли, переступивши поріг, їй довіришся, зайдеш у царський палац Діта. Але йти цією похмурою місцевістю не смій з порожніми руками: тримай у руках паляниці з ячмінної муки, замішаної з медом, а в роті неси дві монети. Коли пройдеш добрий шмат небезпечної, що несе людині смерть, дороги, ти зустрінеш кульгавого осла, нав’юченого дровами, а при ньому кульгавого погонича. Той буде тебе просити, щоб ти підняла кілька полін, які випали з в’язки, але ти не озивайся, мовчки йди далі.

Джон Роддем Спенсер Стэнхоуп  (1829-1908). «Психея і Харон»

Незабаром дійдеш до ріки померлих, де верховодить перевізник Харон. Він у першу чергу вимагає плати за переправу і вже тільки після цього перевозить мандрівників у вутлому човні на другий берег. Як видно, і на тому світі панує зажерливість. Навіть славетний Харон та й батько Діс, могутній бог, не роблять нічого безплатно. Через те злидар, перш ніж померти, повинен подбати про гроші на дорогу, бо якщо в нього немає напохваті мідяка, ніхто не дозволить йому спустити дух. Цьому осоружному старцю даси за перевіз одного мідяка з двох, що їх захопиш із собою, але так, щоб він сам власноручно вийняв його у тебе з рота. Далі: коли будеш переправлятись через повільну течію річки, з’явиться на поверхні води мертвий старець і, простягаючи до тебе зогнилу руку, благатиме, щоб ти витягла його на човен. Ти, однак, не піддайся недозволеному милосердю.

Коли будеш уже на тому боці річки і знову пройдеш шмат дороги, старі ткалі, які тчуть там полотно, проситимуть у тебе, щоб ти їм трішки допомогла своїми руками, але тобі ніяк не можна буде доторкнутись до їхньої роботи. Бо все це і ще багато чого -пастки, підготовлені злобною Венерою для того, щоб ти випустила з рук хоч одну з паляниць. Не думай, що втрата ячмінної паляниці — то дрібниця. Якщо втратиш навіть одну з них, доведеться тобі назавжди розпрощатися з білим світом. Велетенський пес із трьома величезними головами — гидке страховисько, громоподібним гавканням лякає мерців, звичайно, даремно, бо нічим уже їм не може зашкодити. Сторожує він, не заплющуючи очей, біля самого порога похмурих хоромів Прозерпіни та просторого палацу Діта. Пожертвуй однією з паляниць, а коли він накинеться на неї, ти спокійно пройдеш повз нього і ввійдеш в оселю Прозерпіни. Вона прийме тебе ввічливо й ласкаво і навіть вкаже тобі на м’яке сидіння біля себе й запросить на розкішний обід. Але ти сядь долі й попроси тільки окраєць чорного хліба і з’їж його. Потім поясни, з якою метою прийшла, візьми те, що вона дасть тобі, й вертайся додому. Другою паляницею вгости лютого пса, а зажерливому перевізникові дай ще одну монету, яку ти зберігатимеш при собі. Коли переправишся через річку, йдучи по своїх власних слідах, опинишся знову під небесним склепінням. Головна моя порада: хай не кортить тобі, борони боже, відкрити баночку, яку ти нестимеш, заглянути до неї чи взагалі поцікавитися схованим у ній скарбом божественної краси.