Рекомендована література до розділу

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

Рекомендована література до розділу

Антология даосской философии / Сост. В. В. Малявин, Б.Б. Виноградский. – М, 1994.

Бонгард-Левин Г.М. Древнеиндийская цивилизация: философия, наука и религия. – М., 1980.

Буддизм: Словарь /Абаева Л.Л. и др. – М., 1992.

Васильєв Л. С. История религий Востока. – М, 1998.

Васильєв Л. С. Проблеми генезиса китайской мысли: Формирование основ мировоззрения и менталитета. – М., 1989.

Ватсьяяна Малланага. Кама сутра / Пер. и комент. А.Я. Сыркина. – М., 1993.

Григорьева Т.П. Дао и Логос: встреча культур. – М., 1992.

Ерасов Б. С. Культура, религия и цивилизация на Востоке: Очерки общей теории. – М., 1991.

Ермаков М.Е. Мир китайского буддизма. СПб., 1994.

Конфуций. Суждения и беседы. – М., 2007.

Конфуцианство, даосизм от А до Я / Сост. Ю.В. Парфенова. – М., 2007.

Кочетов А.Н. Буддизм. – М, 1983.

Краснодембская Н.Г. Будда, боги, люди и демоны. – СПб., 2003.

Лукьянов А.Е. Лаоцы: Философия раннего даосизма. – М., 1991.

Лукьянов А.Е. Становление философии на Востоке: Древний Китай и Индия. – М., 1989.

Малерб М. Религии человечества. – М, 1997.

Мартынов А.С. Конфуцианство: этапы развития. – СПб., 2006.

Махній М.М., Скок М.А. Історія психології: Психологічна думка стародавнього світу. – Чернігів, 2001.

Мистерия Дао: Мир «Дао де цзина» /Пер. А. А. Маслова. – М, 1996.

Мишлав Дж. Корни сознания. Психологические исследования в прошлом и настоящем. К., 1995.

Мудрецы Поднебеской. – Симферополь, 1998.

Ошо Раджниш. Психология эзотерики. – М., 2001.

Переломов Л.С. Слово Конфуция. – М., 1992.

Психологические аспекты буддизма /Ред. Н.В. Абаев. – Новосибирск, 1991.

Пути обретения бессмертия: Даосизм в исследованиях и переводах Е.А. Торчинова. – Спб., 2007.

Пятигорский А. Лекции по буддийской философии. – СПб., 2004.

Радхакришнан С. Индийская философия. – СПб., 1994.

Раммурти Мишра. Психология йоги. – К.,2002.

Розенберг О. О. Труды по буддизму. – М, 1991.

Роменець В.А. Історія психології: Стародавній світ. Середні віки. Відродження. – К., 2005.

Свамі Вішнудевананда. Повна ілюстрована книга з йоги. – К., 1992.

Семенко И.И. Афоризмы Конфуция. – М., 1987.

Семенко И.И. Милосердие в конфуцианском учении. – М., 1989.

Симпкинс А. Конфуцианство. – М., 2006.

Скиппер К. Заметки о даосизме и сексуальности //Китайский эрос /Ред. А.И. Кобзев. – М., 1993.

Таранов П. С. 500 шагов к мудрости. – Донецк, 1996.

Таймни И. Введение в психологию йоги. – К., 2007.

Торчинов Е.А. Даосизм. – СПб., 1993.

Торчинов Е.А. Пути философии Востока и Запада: познание запредельного. – СПб., 2007.

Чаттерджи С, Датта Д. Индийская философия. – М, 1994.

Шуцкий Ю.К. Китайская классическая «Книга перемен». – М., 1993.

Щербатской Ф.И. Концепция буддийской нирваны. – М., 1988.

Элиаде М. Азиатская алхимия. – М., 1998.

Элиаде М. История веры и религиозных идей. – Том 2: От Гаутамы Будды до триумфа христианства.– М., 2002.

Элиаде М. Йога: свобода и бессмертие, – К., 2004.

Энциклопедия тантры / Сост. В. Нугатов. – М. 1999.

Юнг К.Г. О психологии восточных религий и философий. – М., 1994.

 

Питання для обговорення та закріплення матеріалу

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

Питання для обговорення та закріплення матеріалу

1. У чому полягає найбільш загальна філософсько-психологічна ідея давньоіндійських Упанішад?

2. Прокоментуйте концептуальні поняття Упанішад про «брахмана» (єдина абсолютна реальність) та «атмана» (суб’єктивне духовне начало, душа).

3. Прокоментуйте концепцію подвійного кругообігу душі – шляху предків і шляху богів, що міститься в Упанішадах.

4. Який шлях до спасіння душі вказувала школа Веданти?

5. У чому полягають причини людських страждань згідно давньоіндійського вчення санкх’ї?

6. Як згідно вчення школи санкх’ї можна пересилити дію поганої карми?

7. Поясніть особливості практичного шляху спасіння душі у вченні йоги.

8. Прокоментуйте вчення міманси щодо зв’язку мови і мислення, слова і його значення.

9. Яким чином прибічники буддизму можуть отримати визволення від законів карми й сансари та до­сягти нірвани?

10. Як у буддизмі розуміється душа? Яким чином людина може досягти просвітлення?

11. Поясніть, чому в буддизмі психологія набуває істотно практичного смислу та цілей?

12. Чим можна пояснити те, що давньоіндійська традиція знала чимало творів, присвячених різним сферам інтимних взаємин?

13. Прокоментуйте метафору про те, що конфуціанство – верхній одяг китайця, а даосизм – його душа.

14. Що в даосизмі символізують дві полярні сили інь та ян?

15. На яких принципах базувалася даоська система психофізичного тренінгу?

16. У чому полягають морально-психологічні ідеали конфуціанства?

17. Яким чином конфуціанське вчення пропонує вирішувати проблему людських вад?

18. Прокоментуйте учення Конфуція про «золоту середину».

Конфуцій : «Лунь юй». Уривки

© Махній М.М., 2009

Конфуцій : «Лунь юй». Уривки

Кун Фуцзи сказав: Переймайся не тим, що люди тебе не знають, а тим, що ти не знаєш людей.

За природою своєю всі люди схожі; виховання та набуті звички роблять їх різними…Лише найрозумніші та найдурніші не різняться між: собою, бо не змінюються.

У справі виховання не можна встановлювати різких відмінностей між: людьми.

Кун Фуцзи спитав:

Ю, чи чув ти про шість людських вад, про які мовиться у шести фразах?… Сідай, я розповім:

Любити людинолюбство і не любити навчання. Вада в тому, що це веде до тупості.

Любити мудрість і не любити навчання. Це призводить до саморозпорошення.

Любити правдивість і не вчитися. Ця вада призводить до того, що правда йде на шкоду самому собі.

Любити прямоту і не вчитися. Це призводить до грубості.

Любити мужність і не любити навчання прямий шлях до розпалення заворушень.

Любити твердість і не навчатися. Вада в тому, що це призводить до впертості..

Цзи-гун спитав:

Чи відчуває благородний чоловік огиду до чого-небудь?

Кун Фуцзи відповів:

Відчуває. Йому відразливі ті, котрі погано говорять про людей, знаходячись внизу, зводять наклепи на тих, хто над ними. Йому відразливі сміливці, які не дотримуються ритуалу, сповнені рішучості, але бездумні в діях.

А чи відчуваєте Ви огиду до когось?

Цзи-гун відповів:

Огидні ті, хто вважає за мудрість повторення чужих думок, хто думає, що чинити опір це сміливість, а розкривати чужі таємниці правдивість.

Кун Фуцзи сказав:

Важко мати справу лише з жінками та нікчемними людьми. Коли з ними зближуєшся, вони перестають бути слухняними, коли віддаляєшся від них, неминуче відчуваєш ненависть з їхнього боку.

Благородна людина боїться трьох речей: повеління неба, великих людей і слів досконало мудрих. Низька людина не усвідомлює повелінь неба і не боїться його, зневажає великих людей, залишає поза увагою слова мудреця.

Не знаючи волі, не стати благородним. Не знаючи ритуалу, не утвердити себе в суспільстві. Не відаючи, що люди кажуть, не пізнати людей.

Благородна людина до всього ставиться згідно з обов’язком; діє за ритуалом, у словах стримана, у вчинках правдива… її непокоїть те, що вона не має здібностей, а не те, що інші про неї знають… Вона засмучена тим, що після смерті можуть не згадати її імені… Благородна людина ставить вимоги перед собою, низька перед іншими… Тримає себе стримано, але не вступає в суперечки, вміє бути в злагоді, але не у змові з іншими…

Цзи-гун спитав:

Чи можна ціле життя керуватись одним словом?

Кун Фуцзи відповів:

Це слово взаємність. Не роби іншим того, чого не бажаєш собі.

Люди з різними принципами не можуть знайти спільної мови.

У благородної людини три моральних принципи, але я не можу їх здійснити. Несучи в собі людино­любство, вона не сумує; будучи мудрою, вона не піддається сумнівам; будучи сміливою, вона не знає страху…

Редакція україномовного перекладу Григорія Волинки

Микола Рєріх «КОНФУЦІЙ»

Конфуцій застерігав, що при всій своїй близькості за природою люди все ж залишаються неоднаковими у процесі навчання та засвоєння знань. Учителям категорично забороняв чотири речі: не вдава­тися до порожніх роздумів, не бути категоричними у своїх судженнях, не проявляти впертості й не думати про себе особисто. «Знаючи що-небудь, вважай, що знаєш; не знаєш, вважай, що не знаєш» – головне правило у навчанні і стосовно знання.

Вчені-конфуціанці ґрунтовно розробляли співвідношення природженого й набутого у людській психіці та способи самовдосконалення, намагалися знайти правильний шлях індивідуальної поведінки, щоб вона узгоджувалася з суспільними нормами. Вищий етичний принцип поведінки вони пов’язували з ученням Конфуція про «золоту середину»: в юності, коли організм ще не зміцнів, слід уникати любовних втіх; у зрілості, коли з’являються сили, слід уникати бійок; у старості, коли організм слабшає, слід переборювати жадібність.

Послідовники конфуціанства мали виробити в собі такі чесноти як обережність, милосердя, сміливість, самоповагу, широту поглядів, вірність, старанність, справедливість.

Коли людина досягала свого вищого стану поведінки, вона розкривала найглибші шари своєї душі. Це здійснювалося на основі щирості і пов’язаних з нею вчинків.

Суперечність конфуціанської психології, основаної на вченні про дао, полягає в тому, що дао не можна виразити адекватно будь-яким феноменом. Це дає підстави для мислителів розвивати ідеї про невідповідність суті і явища, про їхню протилежність, що поступово переростає в ідеї песимізму і трагічності людського життя. Марність людських зусиль здійснити щасливо повний життєвий шлях від народження до смерті походить від цієї суперечності дао. Але цей скепсис позитивно виражається в ідеї взаємного співчування, що вимагає від людини вчинкової активності.

Висловлювання про ідеали мають втілитись у вчинках людини, стати правилом для її поведінки. Коли за висловлюваннями не йдуть вчинки і не здійснюються певні ідеали, тоді й найкращі висловлювання є порожнім базіканням.

Конфуціанство: психологія людинолюбства

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

Конфуціанство: психологія людинолюбства

Вчення Конфуція, викладене його учнями у книзі «Лунь юй» («Бесіди та висловлювання»), вміщує систему його соціально-психологічних, етичних і політичних поглядів. Конфуцій вперше переносить центр ваги роздумів мудреця з Космосу на соціум, звертаючись до совісті людини як головного чинника суспільного життя, він створює першу філософію моралі.

Конфуціанство зберігає свій вплив донині і має виразний етично-гуманітарний характер. Фундаментальним поняттям цього вчення є «жень» – гуманність, людинолюбство. «Жень» визначає стосунки між людьми, пропагує повагу і любов до людей, до старших за віком або соціальним становищем. Учення про жень було на той час новою мораллю. За конфуціанською етикою, людина, яка щиро дотримується принципу людяності, не скоїть зла, вона здатна виявляти шанобливість, ввічливість, правдивість, кмітливість, доброту. Тому шанобливу людину не зневажають, ввічливу – підтримують, правдивій – довіряють, кмітлива досягає успіхів, а людина добра може використовувати інших. До людей слід ставитися так, як до дорогих гостей, потрібно стримувати себе, щоб поводитися згідно з ритуалом, а на те, що не відповідає його вимогам, не слід дивитися, його не можна слухати, робити.

Обумовлюючи відносини людей у суспільстві і сім’ї, моральний принцип жень перебуває в органічному зв’язку з принципом сяо шанування рідних і старших: “Молоді люди повинні вдома виявляти шанобливість до батьків, а поза домом – поважність до старших…”; “За життя батьків – служити їм, дотримуючись ритуалу. Коли вони умруть, поховати їх відповідно до ритуалу і приносити їм жертви, керуючись ритуалом”. Церемонії, тобто зовнішні вияви поваги, синівської любові, відданості, украй необхідні.

На визнанні важливості церемоній ґрунтується принцип лі (правило, норма, ритуал, церемоніал, етикет), всупереч якому не можна ні дивитися, ні слухати, ні говорити, ні діяти. Без лі не може існувати держава. Він має бути основою виховання, яке вибудовується на особистому прикладі, вимозі до неухильного дотримання церемоній, етикету. Ця вимога часто критикувалася, оскільки, як стверджували її опоненти, людині, що дотримується приписів конфуціанства, ніколи бути доброчесною і творити добро, тому що вона зайнята безперервними церемоніями.

Моральним ідеалом, за Конфуцієм, є благородний муж (цзюн-цзи), якому властиві відданість, щирість, вірність, справедливість. Керувати державою слід мудрим людям, які мають кожного ставити на своє місце (“виправляти імена”), оскільки “государ повинен бути государем, сановник – сановником, батько – батьком, син – сином ”.

Конфуціанство не обминає увагою людських вад, яких можна позбавитись шляхом самовдосконалення. Адже, хоч би як людина цінувала правдивість, відвертість, мужність, твердість, людинолюбство, вона повинна їх навчитися, тобто виховувати в собі ці якості. Інакше їй не минути тупості, баламутства, грубості. А не виробивши любові до навчання, людина нанесе собі непоправної шкоди.

За словами Конфуція, впродовж життя необхідно керуватися одним словом – “взаємність”, та послуговуватися настановою: “Не роби людям того, чого не бажаєш собі, і тоді в державі та сім’ї до тебе не ставитимуться вороже”.

Розвиток суспільства, вдосконалення людини і людських взаємин Кон­фуцій пов’язував із розвитком знань, освіти. Висловлений ним цілий ряд положень не втратив актуальності і в наш час. На його думку, знання людина отримує від народження, тобто від природи, та в процесі навчан­ня. Високо оцінюючи знання від народження, все ж у практичній роботі він надавав перевагу знанням, отриманим від навчання. Закликав постій­но вчитися, осмислювати отримане знання, дотримуючись таких прин­ципів: «слухати багато, вибирати з почутого краще і наслідувати його; бачити багато і запам’ятовувати те, що бачив», «вчитися і не роздумувати – даремна трата часу; роздумувати і не вчитися – згубно».

Лао-цзи : «Дао де дзин «. Фрагменти

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

Лао-цзи : «Дао де дзин «. Фрагменти

Треба зробити своє серце максимально відчуженим, твердо зберігати спокій, і тоді всі речі змінюватимуться самі собою, а нам залишиться лише спостерігати за їхнім поверненням. У світі велике розмаїття речей, але всі вони повертаються до свого початку. Повернення до початку називається спокоєм, а спокій поверненням до суті. Повернення до суті називається постійністю. Знання постійності називається досягненням ясності, а незнання постійності призводить до безладдя і як наслідок до лиха. Той, хто знає постійність, стає досконалим; той, хто досяг досконалості, стає справедливим; той, хто набув справедливості, стає володарем. Той, хто стає володарем, слідує небу. Той, хто слідує небу, слідує дао. Той, хто слідує дао, вічний, і до кінця життя такий володар не наражатиметься на небезпеку.

Дао безтілесне. Дао туманне і невизначене. Проте в його туманності та невизначеності заховано сутність речей. Воно глибоке і темне. Одначе у його глибині й темряві заховані найтонші частки. Ці найтонші частки мають найвищу істину й достовірність.

Від стародавніх часів до наших днів його ім’я не зникає. Тільки слідуючи йому, можна пізнати початок усіх речей. Яким чином ми пізнаємо початок усіх речей? Тільки завдяки йому.

У давнину казали: «Збиткове стає досконалим, криве прямим, порожнє повним, старезне замінюється новим; прагнучи малого, досягаєш великого; прагнення отримати велике призводить до омани». Тому досконаломудрий керується цим повчанням, якому необхідно слідувати у Піднебесній.

Досконаломудрий виходить не тільки з того, що бачить сам, тому може бачити ясно; він не вважає правим тільки себе, тому може воло­діти істиною; він не прославляє себе, тому має заслужену славу; він не возвеличує себе, тому він старший серед інших. Він нічому не протидіє, тому він непереможний у Піднебесній.

Потрібно менше говорити, слідувати природності. Швидкий вітер не віє весь ранок, сильний дощ не йде весь день. Хто робить усе це? Небо і земля. Навіть небо і земля не в змозі зробити будь-що довговічним, тим більше людина. Через це вона служить дао. Хто служить дао, той тотожний дао. Хто служить де, той тотожний де. Той, хто губить, тотожний втраті. Той, хто тотожний дао, набуває дао. Той, хто тотожний де, набуває де. Той, хто тотожний втраті, набуває втрачене. Тільки сумніви породжують зневіру.

Людина слідує законам землі. Земля слідує законам неба. Небо слідує законам дао, а дао слідує самому собі.»

Той, хто знає людей, є розсудливим. Освічений той, хто знає себе. Сильний той, хто перемагає людей. Могутній той, хто перемагає самого себе. Той, хто знає достаток, є багатим. Той, хто діє із завзятістю, має волю. Хто не губить свою природу, є довговічним. Хто помер, та не забутий, той безсмертний.

Велике дао розтікається всюди. Воно може перебувати і праворуч, і ліворуч. Завдяки йому все існуюче народжується і не припиняє свого розвитку. Воно здійснює подвиги, але слави собі не жадає. З любов’ю вихо­вуючи всі істоти, воно не вважає себе їхнім володарем. Воно ніколи не має власних бажань, тому його можна назвати незначним. Усе існуюче повертається до нього, але воно не вважає себе їхнім володарем. Його можна назвати великим, воно стає великим, тому що ніколи не вважає себе таким.

Дао глибока основа всіх речей. Воно скарб для добрих і захист для недобрих людей…

Потрібно здійснювати недіяння, дотримуватися спокою і задоволь­нятися позбавленим смаку.

Значне складається з малого На ненависть треба відповідати добром.

Микола Рєріх «ЛАО-ЦЗИ»

Подолання важкого починається з легкого, здійснення великого починається з малого, бо у світі складне створюється з простого, а велике з малого. Тому досконаломудрий починає не з великого, і саме цим він здійснює велике. Хто багато обіцяє, той не заслуговує на довіру. Де багато легких справ, там безліч важких. Тому досконаломудрий ставиться до справи, як до важкої, і тому він не відчуває складності.

Те, що спокійне, легко зберегти. Те, що ще не виявило ознак, легко спрямувати. Те, що слабке, легко розділити. Те, що дрібне, легко розсіяти. Дію треба розпочинати з того, чого ще немає. Наведення ладу слід починати тоді, коли ще не настала розруха. Бо велике дерево виростає з малого, дев’ятиповерхову вежу починають зводити зі жменьки землі, подорож у тисячу миль починається з одного кроку.

Хто діє той зазнає поразки. Хто чимось володіє загубить. Ось чому досконаломудрий є бездіяльним, і він не зазнає невдач. Він нічого не має і тому нічого не губить. Ті, хто, роблячи справи, квапляться досягти успіху, зазнають поразки. Хто обережно закінчує свою справу, подібно тому, як він її розпочав, у того завжди буде добробут. Ось чому досконаломудрий не має пристрасті, не цінує важкоздобуті предмети, вчиться у тих, хто не має знань, і прямує тим шляхом, яким пройшли інші. Він дотримується природності речей і не наважується самовільно діяти.

Хто, маючи знання, робить вигляд, що не знає, той найвищий поміж: усіма. Хто, не маючи знань, робить вигляд, що знає, той хворий.

Небесне дао не бореться, але вміє перемагати. Воно не говорить, але вміє відповідати. Воно само приходить. Воно спокійне і вміє правити речами. Сіті природи густі й нічого не пропускають.

Вода найм’якша і найслабша істота в світі, але в подоланні твердого й міцного вона непереможна. Слабкі перемагають сильних, м’якість долає твердість. Це знають усі, але не всі так чинять.

Правдиві слова не вишукані. Красиві слова не заслуговують на довіру. Добрий не є красномовним. Красномовний не може бути добрим. Той, хто знає, не переконує, а той, хто переконує, не знає.

Досконаломудрий нічого не накопичує. Він усе робить для людей і все віддає іншим. Небесне дао приносить усім істотам користь і їм не шкодить. Дао досконаломудрого – це діяння без боротьби.

Редакція україномовного перекладу Григорія Волинки

Інь — Ян: психоенергетика жіночого і чоловічого

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

Інь — Ян: психоенергетика жіночого і чоловічого

Найкращим чином характеризує дао рівновага і змішування двох величних принципів: інь і ян.

Інь і ян – основні поняття давньокитайської натурфілософії, космічні полярні сили, що постійно переходять одна в одну (жіноче – чоловіче, темне – світле, пасивне – активне). В даосизмі і конфуціанстві зображається у вигляді двох кривих, вписаних в коло, одна біла, інша чорна з крапкою протилежного кольору на початку кожної з них.

Вони символізують дві протилежності, котрі існують у будь-якій речі, одночасно протидіючи одна одній і доповнюючи себе за рахунок іншої. У Стародавньому Китаї «інь» став символом жінки і темряви, а «ян» – символом чоловічого начала і світла.

Давньокитайська міфологія стверджує, що всяке людське тіло містить у собі й чоловіче, й жіноче начало, хоча в жінці повніше представлене «інь», а в чоловікові –»ян». На поділі анатомічних органів за цим принципом ґрунтується уся китайська народна медицина. Проте символізм інь і ян на цьому не закінчується. Багато різних понять несуть відбиток того чи іншого з цих принципів:

інь /ян

жіноче /чоловіче

місяць /сонце

північ /південь

зима /літо

смерть /життя

земля /небо

парні/числа непарні числа

Привілейована сфера для зустрічі жіночого інь і чоловічого ян – сексуальність. Міжстатеві взаємини стають у даосизмі майже містичним діянням, де відтворюється гармонія Всесвіту. Кожний шукав у сексуальному єднанні можливість сприйняти енергію протилежного принципу свого партнера, тому й сама практика злягання була насичена лаоським символізмом.

«Таємні приписи для нефритових покоїв» рекомендували чоловікові старанно пристосовувати своє статеве життя до взаємопотоків інь і ян у Всесвіті. «Слід уникати злягання у великі морози чи в страшенну спеку, при сильному вітрі чи суцільній зливі, під час місячного чи сонячного затемнення, при землетрусі чи в грозу; все це – заборони неба. Не слід займатись коханням хмільному чи наїденому, збудженому чи розгніваному, будучи в тузі чи великому страхові; все це – заборони для людини. Не треба займатись коханням поблизу гір і потоків, побіля вівтарів, призначених для поклоніння духам неба і землі, в інших святих місцях, біля криниць чи вогнища; все це – заборони землі. Варто дотримуватись цих трьох родів заборон».

Даоські трактати нараховують десятки «небесних» і «земних» сексуальних технік з поетичними назвами, наприклад: «метелик буяє», «політ чайки понад скелею», «стрибок білявого тигра», «осінні дні» і т. ін.

З часом даосизм включив у себе і вдосконалив давню систему оздоровчих і медитативних технік. Здоров’я і довголіття стало вважатися невід’ємною умовою і основною ознакою осягнення дао.

«Безсмертя», якого прагнули даоські мудреці – це безсмертя духу, тотожне буддіській нірвані. Виходячи з цієї точки зору, даоси розробили оригінальну і надзвичайно дієву систему психофізичного тренінгу, кінцева мета якого накопичення життєвої енергії. Прийоми «внутрішньої алхімії» охоплювали всі сфери людської життєдіяльності і, у першу чергу, дихання, харчування і секс.

Даосизм: шлях наймудріших

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

Даосизм: шлях наймудріших

Лао-цзи і Конфуцій

Як і в Стародавній Індії, філософсько-психологічна думка Китаю мала глибокі ідейні витоки. їх складали ряд напівміфологічних пам’яток китайської писемності – «Ші цзин» («Книга пісень»), «Шу цзин» («Книга історії»), «І цзин» («Книга змін»). Остання привертає особливу увагу, оскільки малозрозумілий і загадковий архаїчний зміст її давав широкий простір для розвитку творчої уяви. Впродовж століть майже всі давньокитайські мислителі намагалися тлумачити і коментувати її текст. Ця тривала за часом дослідницька діяльність призвела до формування двох найвпливовіших філософських течій – даосизму та конфуціанства.

У давнину казали: якщо конфуціанство – верхній одяг китайця, то даосизм – його душа.

Засновниками цих вчень є китайські мислителі Лао-цзи (VIV ст. до н.е.) і Кун Фуцзи (551479 до н.е.), більш відомий як Конфуцій.

Щоб зрозуміти, чому даосизм і конфуціанство спра­вили такий глибокий і тривкий вплив на китайців, японців, корейців та інші сусідні народи, необхідно сяг­нути по деяку інформацію про основне китайське по­няття – дао. Саме слово означає «шлях, дорога або стежка«, а в ширшому розумінні «метод, принцип або вчення«. Для китайців гармонія і порядок у всесвіті є виявами дао чогось на зразок божественної волі або закону, що існує у всесвіті й керує ним. Іншими словами, китайці не вірять у Бога Творця, який керує все­світом, а вважають, що першопричиною всього є прови­діння, воля неба або просто саме небо. Застосовуючи концепцію дао до людських справ, китайці вірили, що існує природний і правильний спосіб здійснення всього і що кожна річ та кожна особа маєсвоє належне місце й призначення. Наприклад, вважалося: коли правитель намагатиметься справедливо виконувати свої обов’язки стосовно людей і здійснювати для неба жертовні ритуали, то народ втішатиметься миром та добробутом. І коли люди захочуть розшукати шлях, тобто дао, і триматися його, то зможуть сподіватисязлагоди, миру й успіху. Але якщо вони обирають інший шлях чи противляться йому, це призведе до без­ладдя й катастрофи. Жити в гармонії з дао й не пе­решкоджати його плину – це стрижневий елемент китайської філософської й релігійної думки. Можна сказати, що даосизм і конфуціанство – два способи вираження одного поняття. Даосизм є містичний у своїй початковій формі й пропагує бездіяльність, спокій, пасивність, втечу від суспільства й злиття з природою. Він проголошує, що все буде га­разд тоді, коли люди складуть руки, нічого не робити­муть і не втручатимуться в природний перебіг подій.

З другого боку, конфуціанство є прагматичним, тобто практичним. Воно навчає, що суспільний лад буде під­тримуватися, коли кожна людина відіграватиме призна­чену їй роль і виконуватиме свої обов’язки. Тому конфуціанство систематизує всі людські й громадські стосунки між правителем і підданим, батьком і си­ном, чоловіком і дружиною тощо – і дає всім їм вказів­ки.

«Дао де цзин» («Книга Шляху і Благодаті») – головна літературна пам’ятка даосизму, філософського вчення про вихідні основи буття, що безпосередньо спрямовують поведінку людини. Засновник даосизму Лао-цзи наголошував на ідеї загальної рухомості та мінливості світу, наполягав на беззастережному підпорядкуванні всієї життєдіяльності людини закону «дао«, підкреслював неможливість (моральну і фізичну) діяти всупереч «дао».

У Лао-цзи дао постає своєрідною філософською першоосновою, субстанці­єю, з якої все походить. Воно – «начало неба і землі», «матір усіх речей», «ворота народження». У той же час, воно – кінець усіх речей, «усе суще повертається до нього», подібно до того, як гірські потоки вли­ваються в ріки і моря. Дао виявляється субстанцією, якій одночасно при­таманні атрибути буття і небуття. І у цій іпостасі воно є нічим іншим, як вічним становленням.

Дао не можна виразити словами, оскільки воно безконечне, не має межі і тому не може бути визначеним у якихось раціо­нальних дефініціях. Проте дао – ця істинно «річ у собі» – не є непізнаваним. «Той, хто вільний від пристрастей, бачить чудесну таємницю дао, а хто має пристрасті, бачить його лише у кінцевій формі». Дао можна бачити, слідувати його сяйву, сприймати, вдосконалювати його в собі. Тобто воно не є чимось недоступним. Але осягнення дао очевидно не є пізнанням, скоріше – містичним самозаглибленням та інтуїтивним спогляданням.

У метафізиці даосизму значне місце посідає інше ключове поняття «де«. Його також важко зрозуміти. Напевно, де, передусім, є протилежністю дао, але не самостійною, а покладеною ним. Де – це кінцева форма дао. «Обидва вони одного і того ж походження, але з різними назвами». Де – це Дао окре­мих речей, конкретний життєвий шлях тієї чи іншої людини, який вона обрала з огляду на загальні світоуявлення і зробила законом свого жит­тя. Подібно до того, як людина життєвими виборами формує і виховує себе, асимілюючи або відкидаючи певні зовнішні реалії, так і всеосяж­не дао входить у неї лише тією мірою, якою людина хоче чи здатна його асимілювати. «Створювати і виховувати суще… – ось що зветься гли­бинним де». «Дао народжує речі, де вигодовує їх, вирощує їх, виховує їх, удосконалює їх, робить їх зрілими, слідкує за ними, під­тримує їх».

 

Микола Рєріх «ЛАО-ЦЗИ»

Де – це внутрішнє дао окремої людини. Воно може бути більш чи менш довершеним. «Хто вміщує в собі довершене де, … той цілковито гармо­нійний». Де, – неодноразово повторює Лао-цзи, – треба постій­но вдосконалювати, доводячи його довершеність до рівня вселенського дао. «Тотожний дао, отримує дао», «хто служить дао, той то­тожний дао», маючи його в собі замість недосконалого де. Таку людину філософ називає досконаломудрою.

Ватсьяяна Малланага : «Камасутра». Фрагменти

© Махній М.М., Скок М.А., 2009

Ватсьяяна Малланага : «Камасутра». Фрагменти

ЗАКОНИ КОХАННЯ

Жага, або потяг чоловіків до жінок, залежно від інтенсивності, має десять градацій. Це жага, що виникає з першого погляду; потяг, зумовлений постійними мріями про ту чи іншу жінку; жага, наслідком якої є безсоння; коли чоловік починає худнути; кидає улюблену справу; коли жага така гаряча, що чоловік втрачає почуття сорому; коли він божеволіє; втрачає пам’ять; пристрасть, яка спричинює його смерть.

Древні автори дотримуються думки, що кожен чоловік (юнак) повинен відчувати бажання юної жінки, силу її жаги, судячи по зовнішності.

Відомо: де жінка, там присутні боги багатства й кохання.

Індійський вчений Гонікапутра зазначає, що жінка, як правило, закохується мимоволі у кожного привабливого чоловіка, а кожен чоловік коли в його око впадає гарна жінка. Та найчастіше ці чоловіки не йдуть далі симпатії, бо на перешкоді буває чимало обставин.

Жінка при цьому не думає, так чи не так вона діє, а просто кохає й віддається любому, не дбаючи про те, що вона матиме з цього. Буває, чоловікові не вистачає духу досягти свого, хоча вона й не проти. Тому чоловікові варто набратися рішучості й домагатися її, поки вона, зрештою, погодиться.

Якщо ж мети досягнути не вдається, треба на деякий час залишити її в спокої й не турбувати до кращих часів. Адже коли чоловік дуже прагне жінки й домагається її поспіхом, то вона розчаровується в ньому.

Графічна ілюстрація Сигізмунда Відберга до «Кама сутри»

Часто жінка не йде назустріч бажанням чоловіка насолодитися нею. Причини цього такі:

Жінка відштовхує чужого чоловіка, бо вона надто віддана своєму.

Прагнення жінки мати дітей від законного чоловіка.

Відсутність умов для злягання з іншим чоловіком.

Образа через те, що він занадто зухвало й нечемно поводиться з нею.

Різниця у соціальному статусі цієї жінки й чужого чоловіка.

Невпевненість у ньому через те, що він часто мандрує. Побоювання, що чоловік, котрий домагається її, вже має чимало коханок.

Побоювання, що чоловік розголосить таємницю їхніх стосунків.

Він занадто прихильний до своїх друзів і віддає переважну частину саме їм.

Він не дуже шляхетна людина. Певна незручність від того, що цей чоловік занадто відомий у світі.

Побоювання, що вона, жінка-лань, не зможе витерпіти його надмірної жаги.

Відчуття сором’язливості: вона поруч з ним, ерудованим і розумним, виглядатиме дурненькою.

Побоювання, що цей чоловік не піде далі звичайної дружби. Ревнощі до його прагнення опанувати знаннями світу. Недовір’я до ницості чоловіка. Побоювання, що він зневажатиме її за кохання до нього. Побоювання, що вона не одержить від нього фізичної насолоди.

Вагання через те, що він, можливо, страждатиме від надмірного кохання до неї. Відчай від того, що вона сама така недосконала. Страх, що її зв’язок розкриється. Розчарування від його сивого волосся і зубожілого вигляду. Побоювання, що її власний чоловік може підкупити цю людину, аби випробувати її жіночу відданість.

Побоювання, що цей чоловік занадто високоморальний.

Тож: нехай чоловік, знаючи це, прагне одразу усунути можливі перешкоди на шляху до серця жінки. Так, наприклад, її несміливість, продиктована високим суспільним становищем і талантом обранця, мусить бути усунена, коли він продемонструє свою жагу до неї. Якщо вона сумнівається в моральних якостях, нехай він розвіє ці та інші сумніви, котрі перешкоджають їхньому зближенню.

Нижче описано, які чоловіки звичайно домагаються успіху у жінок.

Ті, хто осягнув мистецтво кохання.

Хто володіє талантом оповідача.

Хто знав цю жінку ще в дитинстві.

Хто цінує довір’я жінок.

Хто приносить подарунки.

Хто красномовний.

Хто виконує бажання жінок.

Цнотливі й незаймані чоловіки.

Хто виступає у ролі вістуна.

Хто знає слабкості жінок.

Чоловіки, яких поважають порядні жінки.

Ті, котрі мають друзів серед жінок.

Фізично привабливі чоловіки.

Той, хто виріс разом із цією жінкою.

Хто мешкає по сусідству з нею.

Той, хто виразно виявляє прагнення до сексуальної насолоди чавіть тоді, коли це служниця господині.

Хто раніше був одружений.

Хто обожнює веселі й приємні товариства.

Великодушні чоловіки.

Сильні чоловіки, як правило буйволового типу.

Діловитий і сміливий чоловік

Той, хто перевершив чоловіка іншої жінки в науках, хто привабливіший за інших, шляхетніший, великодушніший.

Той, хто має чудові манери і гарно одягається.

Переклад з санскриту Віталія Фурніки

Ватсьяяна Малланага : «Камасутра». Фрагменти

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

Ватсьяяна Малланага : «Камасутра». Фрагменти

ПРО ІДЕАЛЬНИХ ДРУЖИН

По-справжньому віддана своєму чоловікові дружина шанує його, як святого. Оселя у неї завжди чиста, прикрашена різноманітними квітами, долівка сяє так, наче в домі завжди свято. У кімнаті-молитовні є все необхідне для того, щоб принести жертву богам уранці, вдень та ввечері. Тут же божество, що захищає оселю та родинний вогонь.

Щира дружина ставиться до батьків, родичів, друзів, сестер та наймитів чоловіка лагідно. Вона вирощує овочі, винні ягоди, гірчичне дерево. В саду у неї ростуть жасмин, троянди та інші квіти, а також: трава. Тут є місця для відпочинку, колодязь або водоймище. Вірна дружина уникає зустрічей з жебрачками, ворожками, відьмами й чаклунками. Така дружина уважна до смаків чоловіка, знає, які страви корисні для нього, а які можуть викликати хворобу.

Почувши, що чоловік повертається додому, вона привітно зустрічає його і прислуговує з усіх сил.

Без дозволу чоловіка вона не буває на весіллях, у храмі і не засиджується з іншими жінками.

Справжня дружина ніколи не сяде першою, коли чоловік стоїть, не розбудить його, коли він відпочиває.

Якщо чоловік помилився чи схибив у чомусь, дружина не накинеться на нього навіть тоді, коли ця помилка дуже дратує її. У розмові з ним вона уникає грубих та непристойних слів, говорить лагідно і ввічливо. Адже, як сказав Гонардіа, немає нічого страшнішого від лайливої жінки. Вихована дружина не бурчить, не стовбичить біля воріт, мозолячи перехожим очі, не блукає по гаях.

В інтимні хвилини вона приходить до чоловіка у найкращому вбранні, оздобленому квітами, коштовностями, напахчена парфумами. Але повсякденний її одяг скромний, прикрашений квітами і ледь вловимо напарфумлений. Любляча дружина помічає, що саме подобається чоловікові і догоджає його смакам.

Графічна ілюстрація Сигізмунда Відберга до «Кама сутри»

Метка господиня економно веде домашнє господарство. Вона купує землю, бамбук, дрова, глечики й казани, сіль та олію тоді, коли вони недорогі; у належний час замовляє насіння редьки, буряка, полину, плоди манго, огірки, баклажани, гарбузи, сандалове дерево, часник, цибулю.

Розважлива дружина, крім цього, не говорить незнайомим людям, скільки майна й багатства має родина і не розголошує таємниці чоловіка. Вона прагне бути найрозумнішою і найкраще зодягненою поряд з іншими жінками свого кола, вміє смачно готувати різноманітні страви, знає, як ліпше прислужитися чоловікові. Молоко, що залишається, господиня збере, щоб використати для виготовлення масла або вершків. Вона наглядає за посівами, вівцями, папугами, шпаками, зозулями, мавпами та ланями, якщо вони є у господарстві. Дружина завжди точно знає, скільки грошей витрачено у певний день і скільки прибуло.

Час від часу господиня дарує одяг і тканину старанним наймитам, заохочуючи їх. Чим сумлінніший робітник, тим престижнішу роботу вона йому доручає.

Дружина шанобливо зустрічає чоловікових друзів. Дарує їм квіти, фіміам, бетелеве листя для жування, горіхи. Вона завжди лагідна з батьками чоловіка, прислуговує їм, ніколи не суперечить, не пишається собою. До слуг добра, у дні свят дає змогу їм відпочити. Своїми намірами та планами господиня ділиться з чоловіком.

Такою має бути ідеальна дружина.

Коли чоловік вирушив у далеку подорож:, вона повинна тільки молитися богам і, вірно чекаючи повернення судженого, дбати про господарство. Вона мусить спати по­близу від старших жінок оселі, погоджувати з ними усі дії, а ходити в гості лише у виключних випадках і в супроводі слуги чоловіка.

Коли ж господар повертається з подорожі, вона зустрічає його скромно зодягненою, аби чоловік одразу зрозумів, що без нього їй було не до розваг і що вона йому вірна.

На цю тему люди кажуть так. Ідеальна дружина або ж та, котра вдруге одружена, вірно чекає на чоловіка і збільшує багатство сім’ї. Жінки, які діють за дхармою, артхою та камою, заслуговують на високу шану людей, а їхні чоловіки завжди будуть вірні їм.

Переклад з санскриту Віталія Фурніки

Ватсьяяна Малланага : «Камасутра». Фрагменти

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

Ватсьяяна Малланага : «Камасутра». Фрагменти

ТАЄМНИЦІ ЖІНОЧОЇ ПОВЕДІНКИ

Чоловік, що прагне завоювати прихильність жінки, помічає найтонші нюанси в її поведінці. Коли жінка байдужіє слухає закоханого, не реагує на його натяки, він має вдатися до послуг посередниці. Якщо після першої зустрічі жінка наважилася знову побачитися з чоловіком на самоті, то це надійний знак, що він оволодіє нею без особливих зусиль. Коли жінка часто приходить на побачення, але не дозволяє надміру вільно поводитися з собою, – отже, вона не ризикує йти далі звичайного флірту. І все-таки чоловік не повинен втрачати віри в успіх, бо людина за природою непостійна, вона може швидко змінювати власне рішення. Отож: навіть неприступна на вид жінка піде назустріч бажанню чоловіка, коли він підтримуватиме регулярне знайомство з нею.

Якщо вона ігнорує його залицяння, то шанси чоловіка майже нульові. У цьому разі він має вичекати, підтримуючи знайомство з жінкою, або ж йому слід скористатися послугами вмілої посередниці. Коли чоловік одержить рішучу відсіч, до того ж підкріплену лайкою,нехай він одразу відступиться і не намагається зблизитися. Але буває й так: на словах жінка відкидає домагання чоловіка, однак у її поведінці простежується симпатія до нього. Це означає, що він досягне свого, обравши іншу тактику.

Камасутра у камені. Кхаджурахо. Центральна Індія. Храмовий комплекс Х-ХІ ст.

Якщо у відлюдному місці жінка не дозволяє чоловікові нічого, крім випадкових доторків, то нехай він набереться терпіння, обійме її й простежить, чи відштовхне вона його сердито, чи тільки легенько відведе руку, натякнувши тим самим, що обійми приємні їй. Нехай він продовжує діяти, і не тільки рукою, а й стегнами. Коли і в наступні дні жінка із задоволенням сприйматиме його пестощі, то нехай чоловік знає: вона згодна на інтимний зв’язок. Але якщо жінка не з’являється на побачення після його перших сміливих спроб, треба звернутися до посередниці. Коли ж обраниця не з’являється на побачення кілька разів, а потім таки прийшла і дозволяє йому вільно поводитися з нею, то це вірна ознака, що вона наважилась на близькі стосунки.

Коли жінка доброзичливо сприймає знаки уваги і сама натякає чоловікові на взаємність, то нехай він буде впевнений, що заволодіє нею.

Прикмети доброзичливості жінки такі:

Жінка першою звертається до чоловіка під тим чи іншим приводом.

Вона прагне побути з чоловіком у відлюдному місці.

Жінка бентежиться, мова її невпевнена, а голос бринить.

Пальці на її руках спітнілі, а обличчя сяє від радості.

У відповідь на пестощі чоловіка жінка погладжує його.

Час від часу кохана, притиснувшись до нього, завмирає, немовби споглядаючи щось дивовижне, або ніби відпочиває у знемозі. Інколи вона опускає голову і припадає до стегон коханого; якщо він просить погладити їх, вона не заперечує. Часом кохана ніби випадково торкається певної частини його тіла, а коли він стискує стегнами її руку, жінка не віднімає її. Якщо кохана й після всього описаного не ризикує належати чоловікові, то наступного дня вона поводитиметься з ним так само.

Коли жінка не дає відсічі спробам чоловіка до інтимного зближення, не уникаючи при цьому побачень, але й не погоджуючись на часті зустрічі у відлюдному місці, то нехай він спробує діяти за допомогою її подруги або служниці. Якщо кохана не з’являється на побачення, нехай він звернеться до послуг посередниці. Якщо і в цьому разі вона не відгукнеться на заклик чоловіка, нехай він добре обміркує свої подальші дії.

Тепер про прелюдію до кохання. Чоловік спершу знайомиться з жінкою, розпочинає невимушену розмову, потім обережно дає їй зрозуміти, що небайдужім до неї. Коли вона прихильно сприймає його натяки, можна діяти сміливіше. Якщо жінка з першої зустрічі виказує довір’я й прихильність, то це значить, що чоловік досить легко оволодіє нею.

Коли жінка відверто натякає на свої почуття, то це теж: певна ознака того, що вона згодом належатиме йому.

Так само похітлива жінка, з якою завів розмову чоловік, висловлюючи підтекстом своє бажання, розглядається як партнерка, згодна на все. Природно, такі жінки різко відрізняються від тих, що демонструють мудрість, природність і сором’язливість у стосунках із чоловіками.

Переклад з санскриту Віталія Фурніки