Володимир Фоканов «Амур и Психея»

Володимир Фоканов Серія «Амур и Психея» Комп’ютерна графіка. (2009)

«Перша зустріч»

Авторське бачення сюжету сучасним художником В. Фокановим. Амур вперше зустрічає Психею й зачаровується її красою.

Коментуючи серію своїх малюнків автор зазначає:

«Первоначально во всей серии они были у меня изображены как ровесники. К сожалению, нагота слишком сильная вещь — в этом случае внимание зрителя, минуя сюжет, прямиком неудержимо устремляется к «тому самому». Так что неравный возраст — здесь просто условность, уловка; мне нужно задержать внимание зрителя на сути, и для этого я ставлю героев в ситуацию, в которой «то самое» заведомо исключено.
Не я первый, конечно, прибегаю к этому способу — примеры вспомнить легко от античности до Пикассо. Разновозрастность — самый простой способ сопоставить разнополую наготу «нежгуче».
(Думаю, назначение этого символического старшинства именно женскому полу тоже легко понять — при инверсии появляются совсем не те обертоны.)»

«Амур зображує Психею»

«Психея робить зображення Амура»

16. Міфологічна казка про Псіхею

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

Такі поради виклала їй віща вежа. І Псіхея, не гаючись, вирушає в Тенар; захопивши з собою, як їй і було велено, монети та паляниці, поквапом спускається по стежці в підземне царство. Мовчки проходить повз каліку-погонича ослів, платить човняреві за переправу, не зважає на мольби мерця, котрий підплив до неї, нехтує підступними намовами ткаль і паляницею заспокоює скажену лють пса — все це й дало їй змогу проникнути в хороми Прозерпіни.

Шарль-Жозеф Натуар. «Психея и Прозерпіна». 1735.

Відмовившись від запрошення господині зайняти м’яке сидіння і скуштувати розкішної їжі, вона сіла скромно біля ніг її і задовольнилася чорним хлібом. Потім передала Прозерпіні просьбу Венери і зразу ж одержала баночку, потай заповнену й закриту Прозерпіною. Після того, як другою паляницею заткнула пельку псові, що з усіх сил гавкав, і дала останню монету перевізникові, вона вийшла з підземного царства набагато жвавіше, аніж ішла туди. Ось так і повернулась Псіхея на білий світ і захоплено його привітала. Хоч і не терпілося їй завершити доручене завдання, одначе, перейнята зухвалою цікавістю, подумала: — Яка ж бо я дурна! Несу божественну красу і ані крихточки собі не візьму, щоб подобатись своєму милому? — із цими словами відкриває баночку.

Але що за чудасія! Ніякої краси, навіть і сліду її там не було, і взагалі нічого, крім сну підземного, справжнісінького стігійського, не. містилось у ній. І той, звільнившись з-під кришечки, налягає на неї, туманом тяжкого оціпеніння розливається по всьому тілу її. Сон так оволодів нею, що вона як стояла, так і впала на стежку. І лежала нерухомо, схожа на твердо сплячу або мертву людину. Тим часом Купідон, який одужав від тяжкої, рани і не міг перенести розлуки з коханою Псіхеєю, вислизнув ,з кімнати, де був ув’язнений, через високо розташоване вікно. А що крила його вже досить добре зміцніли і після довгого відпочинку він набагато швидше літав, то він миттю прибув до своєї Псіхеї. Дбайливо зігнав сон з її повік і, знову у баночку загнавши, закриває його. Псіхею ж, нешкідливо вколовши вістрям стріли своєї, будить і так до неї мовить: — Так-то, небого, ти ледь не загинула — знову ж таки через свою цікавість. Поки що виконай сумлінно доручення, яке тобі дала моя мати, а я вже потурбуюсь про все інше.- 3 цими словами він злинув на крилах угору і відлетів, а Псіхея поквапилась віднести Венері дарунок Прозерпіни.

У той час Купідон, якого мучила непереборна любовна жага і який сильно від неї змарнів, лякаючись надмірної суворості матері, вдається до своїх випробуваних хитрощів. Піднявшись на своїх крилах у швидкому польоті на саму вершину неба, уклінно благає великого Юпітера й викладає йому свою справу. Тоді Юпітер, схопивши рукою за його щічку, пригинає до своїх уст, цілує ніжно і каже: — Щоправда, любий синку, ти ніколи не виявляв до мене шани, як того вимагає постанова сонму богів, навпаки, частенько прохромлював своїми стрілами груди мені, де визначаються закони стихій і рух небесних світил, не раз ганьбив їх земною хтивістю всупереч законам, зокрема Юлійському закону, і суспільній добропристойності. Мою добру славу й повагу ти підривав ганебними любовними пригодами, надаючи моєму світлому обличчю вигляду змій, вогню, тварин, птахів та свійської худоби. Але я не зважатиму на це й задовольню всі твої побажання: причина цьому — моя поблажливість, а також те, що виріс ти на моїх руках; зумій тільки оберегти себе від своїх недругів. Одна лише умова: якщо є на світі якась дівчина дивної вроди, то віддай її мені у винагороду за оцю мою доброчинність.

Після, цих слів він велить Меркурію скликати негайно всіх богів і оголосити: той, хто не з’явиться на засідання, заплатить кару у десять тисяч нуммів. Налякані такою погрозою, небожителі швиденько заповнили небесний зал, а величний Юпітер, сидячи на високому троні, так сказав:

— Боги, занесені в список Музами, всі ви, звичайно, добре знаєте цього молодика, якого я виплекав власними руками. Вважаю за необхідне приборкати надмірний запал його ранньої молодості. Вже набридло слухати, як щоденно його чорнять розповідями про любовні пригоди та різні ганебні витівки. Треба відняти всього будь-яку нагоду щодо цього і накласти пута на його молодечу розбещеність. Уподобав він дівчину і позбавив її дівоцтва. Нехай же він її й має, нехай голубить у своїх обіймах, нехай насолоджується її вічним коханням.

І, звертаючись до Венери, каже: — Ти, доню, не сумуй і не бійся, що шлюб твого сина із смертною дівчиною знеславить твій високий рід і становище. Я постараюся, щоб шлюб не був нерівним, а законним, згідно вимог подружнього права.

Тут він наказує Меркурію негайно доставити Псіхею на небо і, подаючи їй чару з амброзією, каже: — Візьми, Псіхеє, оцю чару і стань безсмертною. Нехай ніколи Купідон не розстається з твоїми обіймами і нехай ваш шлюб буде вічним.

Джуліо Романо. «Бенкет богів». Роспис лоджиї Психеї. 1519.

Незабаром почалася розкішна учта. Почесне місце зайняв молодий, пригортаючи до грудей дружину Псіхею. Так само лежав зі своєю Юноною Юпітер, а над ними по порядку всі інші боги. Чару з нектаром, який у богів служить замість вина, подавав там. Юпітерові його чашник, уславлений сільський хлопчина, а іншим богам підносив Лібер. Вулкан куховарив, Ори обсипали бенкетуючих трояндами та іншими квітами, Трації скроплювали пахощами, Музи розважали всіх мелодійним співом, Аполлон співав під ліру, красуня Венера танцювала у такт милозвучної музики, підібравши собі такий супровід, що Музи співали хором, Сатир грав на флейті, а молодесенький Пан дмухав у сопілку. Ось так урочисто й законно Псіхея стала дружиною Купідона. Згодом народилася в них дочка, яку ми називаємо Насолодою.

 

15. Міфологічна казка про Псіхею

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

Зраділа Псіхея взяла у нього дзбанок, наповнений водою, і швиденько віднесла його Венері. Але й тепер не зуміла зм’якшити серця розгніваної богині. Та, із злобною посмішкою на лиці, тоном, що віщував ще більші й суворіші випробування, проказала: — Ти, як видно, неабияка, прямо-таки досвідчена чаклунка, коли так блискуче виконуєш трудні мої доручення. А тепер, моя дорогенька, ось що зроби. Візьми оцю баночку,- Венера тут же простягла її Псіхеї,- хутчій спустись у підземне царство, у грізну оселю самого Орка. Вручаючи цю баночку Прозерпіні, перекажи їй таке: «Венера просить тебе дати їй хоч трішки краси, хоч би на одну днинку, бо власну вона повністю витратила, доглядаючи хворого сина». Тільки ж не барись, одразу вертайся, бо мені треба намазатись ще до того, як піду на зібрання богів.

Тепер Псіхея відчула більше, ніж будь-коли, що прийшов їй кінець, і ясно усвідомила: її посилають на неминучу згубу явно, відкрито. Хіба це не так? Адже змушують її спуститись у самий Тартар, в країну мертвих, добровільно, власними ногами. Не зволікаючи, Псіхея прямує до височенної вежі з єдиним наміром — кинутись звідти сторч головою, гадаючи, що саме в такий спосіб можна буде найпростіше й найшвидше потрапити в царство тіней. Але вежа заговорила раптом людським голосом: — Навіщо тобі, небого, кидатися з такої висоти і губити життя своє? Чому ти занепала духом перед останньою небезпекою і новим випробуванням? Якщо дух твій відокремиться від тіла, ти, щоправда, зійдеш у глибокий Тартар, але назад ніяким чином не зможеш вернутися. Послухай-но мене.

Неподалік звідси міститься Лакедемон, славетне місто Ахайї; поблизу нього знайдеш Тенар, захований серед недоступних пустирів. Там є вхід до царства Діта, і з навстіж відкритих воріт видно непрохідну дорогу. Коли, переступивши поріг, їй довіришся, зайдеш у царський палац Діта. Але йти цією похмурою місцевістю не смій з порожніми руками: тримай у руках паляниці з ячмінної муки, замішаної з медом, а в роті неси дві монети. Коли пройдеш добрий шмат небезпечної, що несе людині смерть, дороги, ти зустрінеш кульгавого осла, нав’юченого дровами, а при ньому кульгавого погонича. Той буде тебе просити, щоб ти підняла кілька полін, які випали з в’язки, але ти не озивайся, мовчки йди далі.

Джон Роддем Спенсер Стэнхоуп  (1829-1908). «Психея і Харон»

Незабаром дійдеш до ріки померлих, де верховодить перевізник Харон. Він у першу чергу вимагає плати за переправу і вже тільки після цього перевозить мандрівників у вутлому човні на другий берег. Як видно, і на тому світі панує зажерливість. Навіть славетний Харон та й батько Діс, могутній бог, не роблять нічого безплатно. Через те злидар, перш ніж померти, повинен подбати про гроші на дорогу, бо якщо в нього немає напохваті мідяка, ніхто не дозволить йому спустити дух. Цьому осоружному старцю даси за перевіз одного мідяка з двох, що їх захопиш із собою, але так, щоб він сам власноручно вийняв його у тебе з рота. Далі: коли будеш переправлятись через повільну течію річки, з’явиться на поверхні води мертвий старець і, простягаючи до тебе зогнилу руку, благатиме, щоб ти витягла його на човен. Ти, однак, не піддайся недозволеному милосердю.

Коли будеш уже на тому боці річки і знову пройдеш шмат дороги, старі ткалі, які тчуть там полотно, проситимуть у тебе, щоб ти їм трішки допомогла своїми руками, але тобі ніяк не можна буде доторкнутись до їхньої роботи. Бо все це і ще багато чого -пастки, підготовлені злобною Венерою для того, щоб ти випустила з рук хоч одну з паляниць. Не думай, що втрата ячмінної паляниці — то дрібниця. Якщо втратиш навіть одну з них, доведеться тобі назавжди розпрощатися з білим світом. Велетенський пес із трьома величезними головами — гидке страховисько, громоподібним гавканням лякає мерців, звичайно, даремно, бо нічим уже їм не може зашкодити. Сторожує він, не заплющуючи очей, біля самого порога похмурих хоромів Прозерпіни та просторого палацу Діта. Пожертвуй однією з паляниць, а коли він накинеться на неї, ти спокійно пройдеш повз нього і ввійдеш в оселю Прозерпіни. Вона прийме тебе ввічливо й ласкаво і навіть вкаже тобі на м’яке сидіння біля себе й запросить на розкішний обід. Але ти сядь долі й попроси тільки окраєць чорного хліба і з’їж його. Потім поясни, з якою метою прийшла, візьми те, що вона дасть тобі, й вертайся додому. Другою паляницею вгости лютого пса, а зажерливому перевізникові дай ще одну монету, яку ти зберігатимеш при собі. Коли переправишся через річку, йдучи по своїх власних слідах, опинишся знову під небесним склепінням. Головна моя порада: хай не кортить тобі, борони боже, відкрити баночку, яку ти нестимеш, заглянути до неї чи взагалі поцікавитися схованим у ній скарбом божественної краси.

Вступ

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

Мікеланджело  Буонаротті «СТВОРЕННЯ АДАМА» (1511)

Вступ

Як ви пам’ятаєте, Бог створив світ, якого ще ніколи не існувало. У п’ятий день роботи Бог втратив інтерес до своєї праці – стомився, але дав їй високу оцінку: світ був гарним. Долаючи стомленість, Бог за своїм образом і подобою створює Адама, щоб світ став цілісним. Зрозуміло, Адам – частина природи. І заради чого його створив Бог? Звісно: щоб Адам продовжував розпочате Богом творіння світу.

Третя дія, яку зробив Бог (перша – створив світ, друга – Адама), у своє творіння вдихнув душу.

Це теж зрозуміло: без душі Адам був би неспроможним виконати завдання, які покладав на нього Бог; Адам так і залишився б частиною природи. Але Адам був задуманий у якості інструмента природи. Для цього він і отримав душу.

Світові релігії розглядають створення людини як акт Божої волі. Про це сказано у священних книгах іудеїв, християн, мусульман. На шостий день творіння «І сказав Бог: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою» [Бут. 1:26]. У Корані читаємо: «Я установлю на землі намісника» [Коран, 2: 28], «Я створю людину» [Коран, 15: 28]. Але творення людини відрізнялось від створення рослин та тварин, для появи котрих було досить одного: «Нехай буде…» Людина – істота, що має два начала: духовне й матеріальне, то ж і її творення поєднує два етапи: створення матеріальної оболонки, тобто тіла, » із пороху земного» [Бут. 2 : 7], із глини [Кор. 15:28] і другий – «І дихання життя вдихнув у ніздрі її. » [Бут. 2:7], або «… вдуну від Мого Духа» [Кор. 15: 29], «… і стала живою душею» [Бут. 2: 7]. Створено намісника Бога на землі [Кор. 2: 28], Його образ і подобу [Бут. 1: 26].

Так виглядає послання землян своїм космічним сусідам

Цінність людини не стає меншою в залежності від того, створена вона Богом, занесена з Космосу чи є результатом еволюції живого.

Питання щодо наукового статусу поняття «душа» завжди було і лишається предметом дискусій між «світськими» та «релігійними», віруючими і невіруючими психологами. «Психологія, у власному розумінні цього слова, перебуває ще більше, ніж історія, в тісному відношенні з релігійними системами… Всі релігійні системи не тільки виникли з потреб душі людської, але й були, у свою чергу, своєрідними курсами психології… Великі психологічні істини, приховані в Євангелії, поширювалися разом з євангельським вченням… Яка книга у світі представляє глибшу психологію, правильніше знання людей, і яка книга у світі більше читалася, слухалася, обмірковувалася! Якщо ж євангельська психологія… зробилася загальним надбанням християнського світу, тобто всього освіченого європейського світу, то яким же чином психолог може не знати цієї психології, може обійти її…?» – зазначав Костянтин Ушинський.

З часів стародавніх греків почалися нескінченні сперечання про сутність людини та таємниці її душі. Відома притча про Платона і Діогена, які теж намагалися визначити сутність людини. Людина, твердив Платон, це двонога безпера тварина!

А що, не так?! Адже у тваринному світі це єдина ознака, яка відрізняє людину від своїх «братів молодших».

Наступного дня Діоген обскубав півня, приніс його до Платона і кинув йому під ноги: «Ось твоя людина! Дво­нога! Безпера!.. Усе так, як ти визначив».

Платон не розгубився і додав: «Людина – це двонога безпера істота з широкими нігтями!»

Більш точно? Так, але все ж таки помилкове визначення, за прикметами, а не за сутністю.

Коли стародавні мудреці кожній людині говорили: «Пізнай самого се­бе!» («Gnóthi sеautón«) – вони мали на увазі науку пізнан­ня своєї душевної сутності. Це давньогрецьке висловлювання, яке, власне, стало психологічним девізом, було викарбуване на фронтоні храму Аполлона в Дельфах. Античність приписувала цей вислів Фалесу, а частіше всім семи давньогрецьким мудрецям, які нібито, зібравшись біля Дельфійського храму, поклали цей вислів в основу всієї еллінської мудрості.

Геракліт Ефеський, один з найславетніших давньогрецьких філософів, стверджував, що «меж душі не відшукати, яким би шляхом ти не йшов: така глибока її міра». Проте людина протягом багатьох століть наполегливо проторює різні стежки, щоб наблизитися до розуміння таємниць психіки, збагнути природу власного «Я», знайти засоби гармонізації душевних станів.

Отож, знання, які ми зараз називаємо психологічними, існували здавна. Становлення психології – тривалий процес боротьби різних поглядів і концепцій, пошуку свого місця серед інших наук. Те, що видається самоочевидним одному дослідникові, може не бути таким для іншого.

Психіка (психічне) може розглядатися як об’єктивна реальність, що існує незалежно від тілесних носіїв земного походження і в своїх метафізичних визначеннях підноситися до таких метапонять, як Абсолютний Дух, Космічний Розум, Логос тощо. Більш традиційною є думка, що психіка може існувати лише в межах окремої тілесності, що тільки індивід може бути носієм і суб’єктом психічного життя. Різними сьогодні можуть бути навіть погляди щодо виникнення психічної реальності: а) існувала завжди; б) створена Богом; в) занесена з інших Галактик; г) сформувалася в процесі еволюції як функція матерії, що розвивається тощо. Саме тому знайомство з різноманітними психологічними теоріями дає змогу краще зрозуміти предмет психології і методи дослідження психіки.

Питання про місце психології в системі наук завжди було і залишається предметом гострих дискусій. Від відповіді на нього залежать можливості використання психологічних даних в інших науках. Місце, яке відводилося психології в системі наук у різні історичні періоди, свідчило і про рівень розвитку психологічних знань, і про загально філософську спрямованість самої класифікаційної схеми. У цій схемі психологія завжди була саме тим компонентом, який переконливо показував неспроможність усіх лінійних класифікаційних схем. Жодна наука не переходила з однієї рубрики в іншу стільки разів, як психологія.

В історії психології, психологічній науці, яка займається дослідженням процесу встановлення психологічних знань і уявлень, можна знайти три основних підходи до визначення рамок та етапів розвитку психології:

— відповідно до першого підходу, психологія має довгу передісторію і коротку історію, яка починається з другої половини XIX століття (Г. Еббінгауз);

— представники другого підходу (М.С. Роговін та ін.) вважають, що розвиток психологічної думки має бути розподілений на три етапи (донаукової (міфологічної), філософської і наукової психології);

— згідно з третім підходом (культурологічним), розвиток психологічної науки повинен розглядатися в контексті розвитку людської культури взагалі. До цього підходу належать вчинкова концепція в історії психології, розроблена українським вченим В. А. Роменцем.

Згідно остатнього підходу, етапи розвитку виокремлюються за історичними епохами – отож, можна говорити про психологію міфологічного періоду, психологію античності, психологію середньовіччя, психологію Відродження, психологію епохи Бароко, психологію Просвітництва, психологію сцієнтизму (останньої епохи, що бере початок у XIX ст., у якій, до речі, живемо й ми – її назва походить від латинського «scientia» – наука, і відбиває ту рушійну силу, яку має наука у сучасній культурі).

Запропонований останнім підходом поділ історії психології має сенс, бо психологія кожної історичної епохи мала суттєві відмінності, робила цілком певні акценти на тих чи інших психічних явищах.

Творцями терміна «психологія», що в дослівному перекладі означає «наука про душу», були німецькі вчені Рудольф Геккель та Отто Касманн.

У 1590 р. професор філософії Геккель видав латинською мовою книгу під назвою «Психологія», яка мала значну популярність і протягом семи років витримала три видання. В 1594 р. послідовник Геккеля Отто Касманн продовжив дослідження душі в книзі під назвою «Антропологічна психологія».

Дослідження меж проблеми, пов’язаної із цим терміном, безсумнівно, сприяло консолідації психології, внутрішньої структури та міждисциплінарних її зв’язків. Виникає фах психолога. Але переломною віхою в історії психології вважають 1879 рік, коли німецький учений Вільгельм Вундт заснував у Ляйпцігу першу у світі психологічну лабораторію, обладнану спеціальною апаратурою. Туди за науковим досвідом з усіх усюд почали з’їжджатися вчені, і невдовзі подібних лабораторій було вже багато. Настав час офіційного визнання психології як самостійної та експериментальної галузі знань. Отож, психологія одна з наймолодших наук і одночасно одна з найдавніших. Про це афористично висловився німецький психолог Герман Еббінгауз: психологія має довгу передісторію й коротку історію.

Історія психології – галузь психологічних знань, що вивчає розвиток психіки і знань про неї в історичному і логічному аспектах з акцентом на першому із них. Вона показує історичне становлення психологічних знань, відшуковуючи зв’язок з духовною і матеріальною культурою народів світу, визначає пріоритетні напрями досліджень у зв’язку з «духом часу».

Серед найважливіших питань, які вивчає історія психології, можна виділити такі:

— методологія історії психології з її двома основними полюсами – сцієнтизмом і антисцієнтизмом, критеріями поділу теоретичного й емпіричного;

— історія методології, включаючи проблеми співвідношення механіцизму й холізму як протилежних підходів до розуміння і пояснення людської психіки, пізнавальних та метафізичних аспектів, аналіз гуманістичного й «обезлюдненого» начал, механіцизму та операціоналізму;

— сучасний стан психологічної науки з її проблемами сучасної теорії і методології, структури знання в цілому;

— зіставлення досліджень різноманітних шкіл і напрямів – біхевіоризму, інтроспекціонізму, гуманістичної психології, феноменологічного, екзистенціального, трансперсонального напрямів, гештальтпсихології, символічного інтеракціонізму, фройдизму;

історія окремих розділів психологічного знання – когнітивної психології, нейропсихології, теорії діяльності, психології релігії, психології творчості, політичної психології тощо;

— хроніка наукового життя; внесок учених у розвиток психологічної науки.

Складовою історії психології є історіографія психології – сукупність досліджень, об’єктом яких і є історія психології. Вона ставить своїм завданням дослідити минуле з метою висвітлення загальної теорії розвитку психологічних ідей, розкриття умов і причин цього розвитку, закономірностей і механізмів одержання нового знання про психічну реальність, взаємодії науки та соціальної практики.

Як і будь-яка інша наука, історія психології будується на фактах, на критичному аналізі особливої емпірії у вигляді реальних подій (відкриттів, помилок, теорій, суперечок тощо), які відбувалися в конкретну епоху. Достовірне конструювання цих подій, їх опис – необхідний ґрунт історичного дослідження. Від опису картин того, чого вже немає, до пошуку механізмів, дія яких привела до результатів, що записані в пам’яті науки, – такий шлях пошуку ключових, значущих думок. Тільки тоді, коли історичне дослідження виявить, як були досягнуті ці результати, завдяки чому виникло нове знання, воно набуває статусу наукового.

Знання історії наукової дисципліни, зокрема психології, конче потрібне для людини, яка вирішила присвятити себе цьому фахові. Це початковий пункт теоретичної підготовки, який збагачує загальну й професійну ерудицію. Кожна нова генерація психологів мусить знати досягнення попередників ще й для того, щоб дати відповідь на одвічні питання людського буття, але на ґрунті нових обставин і нового досвіду.

Пропонований навчальний посібник з історії психології має на меті:

— дати студентам цілісне уявлення про закономірності розвитку знань про психіку в історичному і логічному аспектах;

— розкрити взаємозв’язок психології з іншими науками, від яких залежать її досягнення;

— з’ясувати залежність зародження і сприймання знань від соціокультурного контексту, від ідеологічних впливів на наукову творчість;

— дослідити роль особистості, її індивідуального творчого шляху в
становленні самої науки.

З метою адекватного висвітлення ролі історичного і людського факторів в історії психології значний акцент зроблений на більш глибокому ознайомленні студентів з видатними, оригінальними мислителями різних епох, погляди яких найяскравіше репрезентують становлення «науки про душу».

© М.М. МАХНІЙ Психологічна думка стародавнього світу

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка

Ілюстрований навчальний посібник для студентів психологічних спеціальностей  вищих навчальних закладів

Історично міфологія та стародавня філософія — перші кроки на звивистому і неймовірно складному шляху до психологічних знань. Зарадити у цій нелегкій подорожі й покликаний цей електронний навчальний посібник. В ньому читач, що лише починає знайомство з наукою про душу, знайде, сподіваюсь, не лише напутні поради, але й необхідні дороговкази для подальшого самостійного мандрування в світі психологічних напрямів і течій.

Авторський задум полягав не стільки в тому, щоб додати ще одну краплину до безмежного океану написаного про історію науки, як у тому, щоб показати виховний вплив психологічної думки стародавнього світу на життя нашого сучасника, перед яким стоїть теж саме одвічне завдання: «Пізнай самого себе».

Автор

Зміст

Вступ

Психологія в міфологічний період

Анімізм: первісна світоглядно-психологічна теорія

«Адамове яблуко»: форми існування душі

Душа в потойбічному світі

Метемпсихоз: мандри душі

Тотемізм: культ міфічних першопредків

Табу: регламентація поведінки

Фаталізм: Доля і Талан

Шаманізм: психотерапія первісної доби

Питання для обговорення та закріплення матеріалу

Рекомендована література до розділу

Психологія в античному світі

Апулей Люцій: «Міф про Амура і Психею»

Мілетська школа: у пошуках першоелементів світу і душі

Геракліт Ефеський: норов людини – її демон

Піфагор: тіло є для душі ув’язненням

Емпедокл: між Любов’ю й Ворожнечею

Анаксагор: рух є виразом душі

Демокріт про атоми душі

Гіппократ: усе добре, але в міру

Маєвтика Сократа: я знаю, що я нічого не знаю

Ксенофонт Афінський : Зі «Спогадів про Сократа»

Психологія Платона: бог в нас самих

Платон : Фрагменти діалогу «Бенкет »

Арістотель: душа є формою тіла

Арістотель про фізіогноміку

Арістотель: Роздуми про дружбу з «Нікомахової етики»

Частини *1*2*3*4*5*6*

Теофраст про характер

Післяарістотелівський період античної психології:

стоїчна, скептична, кінічна, кіренська та епікурейська школи

Лукрецій Кар: «Про природу речей»

*1*2*3*4*

Апулей Люцій: Міфологічна казка про Псіхею

Фрагменти *1*2*3*4*5*6*7*8*9*10*11*12*13*14*15*16*

Питання для обговорення та закріплення матеріалу

Рекомендована література до розділу

Психологічна думка у культурі Стародавнього Сходу

Психологія Упанішад: у пошуках універсального «Я»

Психоенергетичне вчення йоги та міманси

Психологія буддизму: вільний від жадання не має журби

«Дхаммапада»: так говорив Гаутама Будда. Вибрані афоризми

Кама: сфера почуттєвих бажань

Ватсьяяна Малланага : «Камасутра». Фрагменти

ТАЄМНИЦІ ЖІНОЧОЇ ПОВЕДІНКИ * ПРО ІДЕАЛЬНИХ ДРУЖИН * ЗАКОНИ КОХАННЯ

Даосизм: шлях наймудріших

Інь — Ян: психоенергетика жіночого і чоловічого

Лао-цзи : «Дао де дзин «. Фрагменти

Конфуціанство: психологія людинолюбства

Конфуцій : «Лунь юй». Уривки

Питання для обговорення та закріплення матеріалу

Рекомендована література до розділу