Анімізм: первісна світоглядно-психологічна теорія

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

Анімізм: первісна світоглядно-психологічна теорія

Відтворення первісних форм уявлень про душу в ранні періоди людської історії стає можливим на основі аналізу археологічних даних, старовинних ритуалів, які дійшли практично незмінними до нашого часу, а також даних фольклору, первісного мистецтва тощо.

На міфологічному етапі історії психології, який охоплює добу від появи перших людей до їх класового розшарування, відбувалось закладання фундаменту уявлень про ті явища і процеси, які сучасна наука відносить до загалу психічних. Свідомість первісної людини спромоглася на розподіл довколишнього світу на тіло (всі предмети, що реально існують) та душу (те, що спричинює зміни, як у світі, так і в самій людині). На цій підставі виникає фетишизм – культ неживих предметів – фетишів, які наділяються надприродними властивостями. Людина обожнює їх, пов’язує з ними можливість задоволення своїх бажань. Так поступово формується анімізм – світогляд первісної людини. Це такий рівень розуміння природи де душа визнається існуючою у всіх природних тілах, явищах та визначає їхні безперервні перетворення. При цьому вона здійснює метемпсихоз (з грец. «переселення душ») – мандри з одного тіла в інше.

Англійський етнограф Едвард Бернетт Тайлор (1832–1917) одним із перших дослідив прояви анімізму в первісних суспільствах і назвав його «мінімумом релігії». Творець психоаналізу З. Фройд вважав анімізм першою світоглядно-психологічною теорією людства. Адже немає жодного народу, у якого б не було уявлень про духів. «Спосіб, у який анімістична душа криється за проявами особистості, нагадує несвідоме» – відзначав З. Фройд.

Первісна людина відчуває жах і безпорадність перед силами природи. Тому одухотворення природи робить її більш близькою, більш зрозумілою. Первісна людина безсила, але вже не така безпомічна. Вона просить, благає, навіть залякує духів і демонів. Її психічний стан відображається в анімізмі, що З. Фройд називає психологічною теорією, а магію вважає її технікою, практичною іпостассю. Магія покликана примусити явища природи служити людині, захистити її від ворогів, надати їй сили для перемоги над ворогом. Мотивами, що спонукають до магічних дій, є бажання людини. З часом психічний акцент переноситься з мотивів магічних дій на їх засоби й на самі дії.

З. Фройд проводить паралель між первісною людиною та дитиною. «Обом притаманна велика довіра до сили думок, обоє, не маючи реальних засобів для їх здійснення, звертаються до ілюзорно-оманливих засобів задоволення бажань». Резюмуючи свої думки, психоаналітик відзначає: «Принцип, що панує в магії, у техніці анімістичного образу думки, полягає в усемогутності думок». Прослідковуючи розвиток «всемогутності думок» в історії, З. Фройд відмічає, що коли на анімістичній стадії людина сама собі приписує їх неперевершену силу, то на релігійній стадії такою прерогативою вона наділяє богів, але все ж залишає за собою можливість впливати на богів різними засобами. У науковому світогляді людина визнає свою слабкість, підкоряється всім природним необхідностям. Всемогутність думки в магії збережена, тоді як в анімізмі частина цієї могутності вже передається духам. Але згодом і магічні дії мають силу лише в тому разі, коли в цьому дійстві бере участь віра.

Уявлення людей про душу в міфологічний період значною мірою визначають їх поведінку. Звичаї, ритуали, пов’язані з народженням, наданням ім’я, одруженням, зрілістю, похованням, спілкуванням з мертвими мають у своїй основі певне уявлення про душу. Дотримання ритуалів, звичаїв має на меті зберегти людську спільноту.

Чим відрізняються живе й мертве тіло, що складає причину неспання, екстазу, хвороби або смерті, що таке образ сновидіння? Відповідаючи на ці питання, люди створюють уявлення про душу, двійника, привида. Особиста душа, за міфологічними віруваннями, – це людський образ, який нагадує повітря, пару, тінь. Така душа вільно входить в тіло і виходить з нього. Вона здатна відвідувати тіла інших людей, тварин і навіть неживі речі, оволодіваючи ними, впливаючи на них, виступаючи причиною життя.

Психологія в міфологічний період

Розділ перший

© М.М. МАХНІЙ ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ. — К.: Blox.ua, 2010

Психологія в міфологічний період

Малюнки первісних людей

Фантастичні й напівфантастичні оповідання передують тому, що можна назвати історією. По-грецькому historia – це розпитування, дослідження, розвідування, оповідання про події, розповідь, історія (в сучасному розумінні) і, взагалі, наука, знання.

Фантастичні оповідання про виникнення світу, народження богів, появу людей на землі, про початки культури – вміння використовувати і добувати вогонь, про стосунки людей і тварин, про всякі чудеса, про все «надприродне» – це міфи, що в своїй сукупності складають міфологію. Коли йдеться про первісний, донауковий світогляд далеких предків сучасного людства, то цей світогляд можна назвати «міфологічним».

Давньогрецьке слово mythos, як можна довідатися з словника, було досить багатозначним. За своїм змістом воно приблизно відповідало нашим словам мова, промова, слово, розмова, рада, вказівка, суть обговорення, Задум, вислів, прислів’я, чутка, звістка, повідомлення, розповідь, оповідання, переказ, казка, байка, сюжет, фабула і міф у нашому його розумінні. Воно мало в грецькій мові багато похідних слів, серед яких було і mythologia виклад міфа, переказ, бесіда і міфологія в сучасному розумінні, тобто сукупність міфів якогось народу і наука, завданням якої є вивчення міфів. Якщо міфи складалися на світанку людської культури, то науку про міфи, перші спроби тлумачення міфів, можна знайти на початку давньогрецької філософії.

Міфологія давніх народів пов’язана з релігією, а релігія завжди пов’язувалася з магією, манізмом, фетишизмом, анімізмом, тотемізмом, із різними табу (заборонами). Отже, насамперед з’ясуймо ці терміни. Почнемо з магії. Суть магії полягає в наївній вірі первісних людей у можливість із допомогою певних дій, обрядів, церемоній, словесних формул-заклинань, замов, примов тощо впливати на навколишню дійсність. Саме слово «магія» іранського походження і за змістом відповідає нашим словам «чаклунство», «чарівництво». Через незнання справжніх законів природи і невміння користуватися ними первісні люди намагалися досягти бажаної мети шляхом використання уявлюваної «магічної сили». Залежно від призначення магічних процедур розрізнюють такі види магії: чорну магію її мета завдати шкоди комусь, білу магію її мета допомогти комусь, любовну магію її мета привернути або відвернути кохання, лікувальну магію «шаманське» лікування хвороб, господарську магію забезпечення врожаю або успіхів у полюванні і, нарешті, словесну (вербальну) магію. Певні елементи магії наявні в обрядах, ритуалах, культах усіх релігій.

Крім магії, в міфах простежується віра в «ману« (манізм). «Мана« в первісних племен Океанії – це назва «надприродної сили«, що її носіями можуть бути окремі люди, тварини, рослини, різні речі в природі. Ця сила могла бути, на думку первісних людей, причиною успіхів її носіїв у досягненні тієї чи іншої мети. Її нібито можна було передати чи позичити. Канібал, який поїдав м’ясо вбитого ворога, вірив у те, що цим він може успадкувати його силу, мужність, відвагу та інші позитивні якості. До манізму близький фетишизм. Цей термін утворено від португальського слова «feitico» – приблизно те саме, що й «талісман, амулет«. Фетишами могли бути різні речі, ідоли, ікони, реліквії, яким приписувалася надприродна сила, щось подібне до «мани».

Характерним для первісного суспільства був так званий анімізм. Цей термін утворено від латинських anima – «душа» і animus – «дух». Для первісних людей усі явища природи, всі речі навколишнього світу здавалися одушевленими, живими. Це було пов’язано з нерозумінням різниці між живою і неживою природою. Анімізм – це також віра в існування душ і духів. У давнину існувало уявлення, ніби душа – якась життєва сила – могла відокремлюватися від тіла, наприклад, коли людина спить і бачить сни або коли людина вмирає, а її душа продовжує жити.